Ви перебуваєте: Головна сторінка » Інтер'єр та помешкання » Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)

740|

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)

Близько десяти років тому життя відомого художника і композитора Йосипа Бартоша з Закарпатської області кардинально змінилася. Приїхавши одного разу в селище Чинадієво, що в 10 км від від Мукачево, він побачив замок Сент-Міклош і вирішив будь-що-будь його відновити. Після довгої бюрократичної тяганини Бартош став першою людиною, яка орендувала замок в Україні.

Завдяки художнику і його дружині Тетяні унікальна фортеця XV століття стала відомою на всю країну. Ще кілька років тому замок був заваленими сміттям руїнами, тепер же тут не вичерпується потік туристів.

Йосип Бартош проводить в Сент-Міклош більшу частину свого часу. Журналістів художник зустрів біля входу в замок відразу після того, як провів екскурсію для групи угорських туристів.

В ексклюзивному інтерв'ю він розповів про головні проблеми архітектурної спадщини в Україні та європейську практику збереження замків. А ще поділився історією свого кохання, яка найтіснішим чином пов'язана з замком Сент-Міклош.

Йосип, як у вашому житті з'явився замок Сент-Міклош?

У 1999 році відбувся перший міжнародний пленер, який я організував. Він проходив в санаторії недалеко від Чинадієво, де і знаходиться замок. До мене приїхали друзі з різних країн світу. Ми гуляли по руїнах замку. Тут було повне запустіння і гори сміття. Але, незважаючи на це, виникла ідея проводити тут наші пленери. Звичайно, для цього місце слід було упорядкувати. Вирішили ризикнути. Написали заяву до сільради, потім - в районну і в обласну адміністрації. Протягом наступних двох років отримали типовий договір. При Ющенку в Україні був прийнятий закон про охорону культурної спадщини, і тоді наш договір був виконаний вже повністю відповідно до цього закону.

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)
Фото: Чинадіївський замок - пам'ятка архітектури XIV-XIX століть

Якою була перша реакція оточуючих на вашу ідею відновити замок?

Багато просто сміялися. Адже уявіть: до вас приходить художник з довгим волоссям і каже, що хоче орендувати замок, а потім відновити його. Та ще й збирається зробити там культурно-мистецький центр. Адже це зовсім не буденні речі. Далеко не кожен день таке трапляється.

Особливої ​​підтримки місцева влада вам тоді не надала?

Голова сільської ради - це єдина людина, хто в той момент був "за" і повірив у цю ідею. В райдержадміністрації поставилися до цього "ніяк". Знали, що нічого не вийде. Адже в той час не було законів - ні дозвільних, ні заборонних на таку діяльність. В оренду нам дісталися руїни. Раніше це був склад для палива, а в момент передачі нам там не було нічого, крім руїн. Авторитетні комісії безапеляційно встановили: "75% аварійності".

Як швидко замок дійшов до такого зруйнованого стану?

Дуже швидко. З 1949 року тут були казарми. У 1985-му тут ще знаходилася військова частина, через яку все і почало руйнуватися. Пізніше в замку влаштувалася автобаза. У день повз будівлю проїздило по триста вантажівок. Коли ми сюди прийшли, то побачили, що даху не було. За щасливим випадком, автобаза розорилася.

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)
Фото: художник Йосип Бартош

Автобаза переходила з рук в руки, і в результаті дійшла до київських власників. І ось в Києві нам цю автобазу продали. З того моменту почався довгий процес переговорів, зборів жителів селища, обговорень. І я щасливий, що знайшов в тут не тільки замок, але і свою дружину.

Ви познайомилися з нею приблизно в той період, коли вирішили врятувати замок?

Якось мої друзі порадили запросити на пленер художницю з Чинадієво, Тетяну Петричко. Її творчість здалася їм дуже цікавою. Я і запросив. Це був перший пленер в її житті. Вона покликала мене до себе в гості, я приїхав. Потім став приходити частіше. Ми стали разом їздити в Словаччину, Угорщину, в інші країни. Два роки тому були на міжнародній виставці в Марокко - Тетяна там отримала грамоту. Тепер замок - це наше з нею загальне безумство. Адже нормальна людина не буде таким займатися.

На Закарпатті не так мало замків. Чому ви вирішили відновлювати саме це історичне місце?

Скажу вам правду: Не я вибрав замок, а він вибрав мене. Я просто підкорявся поклику серця. Всім відомо, що люди мистецтва з головою не дружать. У них поводир інший - їхнє серце. І у випадку з замком був якраз такий випадок. Я ні в чому не був упевнений, як і не впевнений зараз. Мене питали: "Ну добре, а гроші в тебе є?". Грошей не було. Але я сказав, що будуть.

І вийшло так, що гроші з'явилися. Нехай не така сума, як хотілося б. А коли мені оголосили вартість робіт по відновленню даху, стало відразу ясно, що це зробити просто нереально. Жодна людина в світі не вірила, що це буде. Не вірив і я сам. Але, тим не менш, наполегливо просив допомоги у різних інстанцій.

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)
Фото: "І я щасливий, що знайшов в тут не тільки замок, але і свою дружину" - Йосип Бартош

Міністерство охорони культурних пам'яток Угорщини виділило 1 млн угорських форинтів. Там погодилися дати нам гроші, але з умовою, що до цього вже буде виконаний якийсь обсяг робіт. Єдине, що в мене тоді було, - це старий австрійський комод. Продавши його, можна було почати роботу по ремонту даху.

Ви його продали?

Так, я його продав, і за рахунок цих грошей вдалося відремонтувати кілька квадратних метрів даху. Після цього гроші нам дали, але це була, як ви розумієте, крапля в морі. А потім нам пощастило. В Ужгороді якраз будувався новий готель, і його власник, мій хороший знайомий, зробив нам замовлення на створення картин, щоб прикрасити стіни. Ми тоді працювали цілий рік. За цей час написали безліч картин, переважно копії робіт старовинних майстрів. На виручені гроші відновили дах. Тепер нам треба суворо дотримуватися умов договору оренди замку.

Яких умов, наприклад?

Пам'ятку не можна використовувати не за призначенням. У нас була чітко обумовлена ​​мета - створення культурно-мистецького центру та консервація замку, щоб він далі не руйнувався. Всі розуміли, що грошей на реставрацію немає. Звичайно, можна було робити різні комерційні проекти і за рахунок цього виживати. Але ми їх не робимо. Адже ми художники, а не комерсанти.

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)
Фото: Зараз в замку регулярно проводять концерти і міжнародні фестивалі

Зараз у нас є унікальна можливість показати відвідувачам вікна XV століття, середини XVI, початку XVII століття.

Відомі випадки, коли в замках навіть металопластикові вікна ставили.

Ось саме тому Юнеско і відмовляється від деяких історичних об'єктів. Адже це неприпустимо - встановлювати те, чого в замку раніше не було. Адже тоді втрачається мета відновлення пам'ятки. Якою буде ця мета тоді - показати новий сучасний палац, або відновити те, яким він був п'ять або сім століть назад? Або, може, просто зробити красиву фасадну картинку? Але ж замки ніколи не були картинкою. Це були серйозні, в більшості своїй оборонні споруди. І при реконструкції ви навіть цвях в стінку не можете вбити, якщо його там не було в оригіналі.

Хто повинен визначити, як реконструювати замок?

Спеціальна комісія вивчає, повинен бути там цвях чи ні. Квадратною повинна бути його шляпка чи круглою. І якщо раптом вбили не той цвях, то відповідальність повинна бути дуже серйозна. А наявність в історичних будинках пластикових вікон говорить про те, що у нас немає ні юридичного, ні законодавчого захисту пам'ятників. Кожен робить те, що хоче. І людям, повірте мені, набагато приємніше покласти руку на стіну XV століття, а не на стіну з євроремонтом, які і так є всюди. Адже історичний оригінал - це своя аура, це своя атмосфера. Таку мету мають історичні клуби реконструкції: щоб люди поринули в минулі епохи і, можливо, задумалися про те, що ми сьогодні робимо не так. Адже саме на цьому ми будуємо день завтрашній, і наше майбутнє залежить від того, як ми чинимо тут і зараз.

Який період історії замку будете відновлювати в майбутньому?

За яких господарів які вікна стояли - це має велике значення. Кожен господар замку приходив і міняв все на свій розсуд. Часом новий власник міг поміняти всю функціональність будівлі. До 1750 року це був бойовий замок. Навколо нього - маса бойових споруд на більш ніж шести гектарах землі. До цих пір ми знаходимо навколо замку бастіони, рови, паланки.

У певний момент високоповажний граф Шенборн взяв і зрівняв ці споруди з землею. Він зробив із замку палац: не хотів, щоб можливі загарбники використовували фортецю для військових цілей. Маленькі вікна, які тут до нього були, замінив на величезні. Тому зараз і точаться суперечки, який же період життя замку відновлювати.

Період графської родини Перені або Шенборнів? А може, період княгині Ілони Зріні, або її сина? Або показати весь зріз історії замку? До нас приходить дуже багато людей. Бачимо, що їм цікаво, а що ні. Приміщення, в яких ми зробили ремонт, не завжди викликають інтерес. А ось із залів, де максимально збереглося все найдавніше, відвідувачів просто не витягнеш.

Зараз багато історичних споруд в Україні руйнуються. Як зробити так, щоб випадки відновлення замків були не поодинокими, а масовими?

За кордоном безліч історичних будівель ніколи не руйнувалися. Вони збереглися такими, якими і були. Бібліотека XV століття в Чехії зараз виглядає майже так само, як і невдовзі після будівництва. Багато замків обійшла стороною війна. Ми ж самі руйнуємо свою культуру. На Закарпатті тринадцять замків, і тільки три з них мають дах.

У багатьох стіни розібрані, а поруч з замками - будинки, побудовані з того ж каменю. Чому? Тому що у нас не було такого поняття, як культурна спадщина. Все було державним, тобто нічиїм. Така тенденція зберігається останні 20-30 років.

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)
Фото: Тепер замку Сент-Міклош руйнування не грозить

При СРСР ще якийсь юридичний захист цих будівель давали, розмістивши там щось своє - школу або клуб. Але таким чином вдавалося зберегти те, що зовні. А потім все стали вирішувати гроші. Якщо і вирішують реконструювати, то роблять гарненьку картинку, яка з замком нічого спільного не має.

Зараз ставлення до історичних місць і будівель в Україні змінюється на краще - чи поки ні?

Змінюється, і дуже сильно. Особливо в останні кілька років. Все законсервувати і залишити, як є, - для Європи це стара практика, а до нас це тільки приходить. І ось коли говоримо нашим відвідувачам, що краще не відбудовувати все заново, а залишити оригінальні стіни - 90% з нами погоджуються. І тільки невеликий відсоток людей хотіли б бачити тут щось заново збудоване.

На якій стадії зараз знаходиться реконструкція замку? Що вам вдалося зробити на цей момент?

Замок законсервований, далі не руйнується. Це завдання ми майже вже виконали. З 75% аварійності ми поліпшили показник до 50%. Тепер стоїть завдання не допустити руйнування інших замків. У Закарпатті Невицький або Довжанський замки не зовсім розсипалися. Середнянський розсипався, але півтори стіни ще залишилися.

Прикладом може послужити знову-таки Європа. У Греції в якомусь місті два древніх камені збереглося, але, тим не менш, це вже охоронна зона. Подивитися ці два камені їдуть з усього світу. Про те, що там було раніше, гіди можуть розповідати півдня. Звичайно, важлива інфраструктура навколо об'єкта, дороги.

А що треба зробити на законодавчому рівні, щоб такі пам'ятки охоронялися, а не приходили в стан запустіння?

Повинен бути, перш за все, контроль охоронних зон. Знаменитий дослідник давньої архітектури і герой України Іван Могитич ще в 1985 році зробив заміри охоронних зон. На той час була тільки одна на всю країну така організація. В охороні історичних споруд були прийняті європейські стандарти, дозвільні і забороняючі.

Український художник Йосип Бартош підняв з руїн старовинний замок на Закарпатті (фото)
Фото: "Кожен господар замку приходив і міняв все на свій розсуд" - Йосип Бартош

Буде добре, якщо існуючі пам'ятки збережуть. А також виженуть з охоронних зон тих, кого там бути не повинно. Щоб ніхто не брався доводити, що на території фортеці будуть пекти бублики, а виручені від цього гроші підуть на відновлення замку. Чи не йтимуть. І щоб не було в замках ніяких готелів, якщо їх там не було історично. В Україні є такі замки, де дійсно були готельні кімнати. Це питання вже інше. Ось тоді кімнати, які дійсно надавали гостям замку триста років тому, можна відновити. Але після того, як буде зроблений музей і все інше.

В Україні є замки, в яких раніше були кімнати для гостей, а тепер їх відновили?

Наприклад, в Олеському замку на Львівщині частково відновлений ресторан, але тільки тому, що він там існував завжди. Щось подібне, здається, було зроблено і у Вишневецькому замку.

А в Європі замки найчастіше належать приватним особам?

За кордоном власники замків зробили дуже просто. Віддали замок державі, а потім взяли його в оренду. Так вчинили, наприклад, і Шенборни. Держава за це їм дає повну юридичну охорону: ніхто більше не претендує на те, щоб щось там робити. Також дає дотацію - 60% від необхідного на утримання замку. Ще 20-30% дають банки - і для них це велика честь, до речі. А орендар просто стежить за розподілом коштів. Це успішний досвід Франції, Англії, Німеччини. Дуже рідко буває так, що замок просто взяли і купили.

Але, тим не менш, є чимало оголошень про продаж замків в Чехії, Іспанії. Причому коштують деякі з них не дуже дорого.

Так, але там є одна деталь. Чому, ви думаєте, їх роками не купують? Тому що покупка - це найменша частина питання. Згідно із законом, після покупки власник повинен замок відновити. А це коштує просто величезних грошей.

Туристичні дивіденди могли б покрити ці витрати?

Могли б, але не покривають. Адже щоб показати замок туристу, треба спочатку як мінімум навести в ньому порядок, щоб люди не блукали навколо замку по чагарниках з колючками - і не переступали через сміття. Як тільки господарі почнуть наводити порядок, вони зіткнуться з фінансовими труднощами. Замок готовий купити далеко не кожен бізнесмен, адже комерсанти націлені на отримання вигоди і доходів, часом дуже швидких. Тут так не вийде.

Інша справа - меценати. На таких людях тримається весь світ. Вони - ті ж бізнесмени, але при цьому мають розуміння, що в деякі речі необхідні вкладення без отримання доходу. І, до речі, якби ви прийшли в замок Сент-Міклош два роки тому, то злякалися б і втекли. Зараз замок в такому стані, коли його можна сміливо показати людям. Як бачите, все це - реально і можливо.

Катерина Гончарова

© джерело

Дізнайтеся більше про:   інтерєр, історія, фото, Україна, замки
740

  


Тисни «Подобається» і отримуй свіжі новини на Facebook: