Ви перебуваєте: Головна сторінка » Інтерв'ю » Про «Гаррі Поттера та прокляте дитя» без спойлерів розповідає Віктор Морозов

686|

Про «Гаррі Поттера та прокляте дитя» без спойлерів розповідає Віктор Морозов

Про «Гаррі Поттера та прокляте дитя» без спойлерів розповідає Віктор Морозов

На прилавках з’явилась довгоочікувана п’єса Джоан Ролінґ, Джека Торна та Джона Тіффані “Гаррі Поттер і Прокляте дитя”. Про майбутній світовий бестселер маглівського світу розповідає легендарний український бард і один з найкращих перекладачів поттеріани – Віктор Морозов. Як треба читати нову книгу, що спільного в звичайної української дитини і хлопця що вижив, а ще про Скорпія, “покоління Поттера” і чарівний світ матінки Ро. Без спойлерів, але з гумором та інтригою! Віктор Морозов без спойлерів про “Гаррі Поттера та прокляте дитя”

“Тепер вірити Джоан Ролінґ я не буду”

Питаєте, чи втішився я, дізнавшись, що на світ з’явиться “Harry Potter and the cursed child” ? О, та я неймовірно втішився.

Звісно, я отримував масу задоволення від занурення в світ мами Ро. Але позаяк ми з Іваном Малковичем вирішили, що хочемо аби українські читачі мали змогу отримувати якісно перекладені книжечки до рук першими, мені доводилось працювати десь так, як ельфу – домовику Добі.

Щоб ви розуміли – я тоді прокидався о шостій ранку і лягав спати о третій ночі. Щодня мав перекласти не менше п’ятнадцяти сторінок, і так протягом місяця часу. Тож після того, як Джоан так впевнено заявила, що “Гаррі Поттер та смертельні реліквії” будуть завершенням історії пригод у магічному світі, я перехрестився і подякував Господу, що ця епопея закінчилась.

Прокляте дитя я почав перекладати 31 липня, одразу після прем’єри п’єси в Лондоні. Пам’ятаю, тоді я гостював у доньки в Кьольні. Одразу ж побіг купувати книгу і взявся до роботи. Закінчив 20 серпня. Потім двадцять днів тривало редагування, коректування та перечитування. Зараз, готуємо її до продажу. Випереджуючи, вже традиційно, російську прем’єру.

А взагалі – звістка про те, що Ролінґ написала продовження, допомогла відкрити мені нову грань свого характеру. Я зрозумів, що попри свій поважний вік і, нібито, досвід та мудрість, я, як наївний хлопчисько, досі вірю чарівним жінкам. Найсмішніше, що вона фактично свого слова не порушила, адже це не роман, а п’єса. І написана вона у співавторстві з Джеком Торном та Джоном Тіффані. Скажу так: тепер вірити Джоан Ролінґ я не буду.

Про хейтерів та прокляте дитя

Про «Гаррі Поттера та прокляте дитя» без спойлерів розповідає Віктор Морозов

Знаю, що вже сьогодні інтернетом гуляють тисячі різношерстних відгуків, про “Гаррі Поттера та прокляте дитя”. Та й не тільки інтернетом. Мої друзі, які мали можливість потрапити на п’єсу, в один голос говорили: ”Вікторе, це треба бачити!”. Там і неймовірні сценічні ефекти, і надзвичайно добра акторська гра. Мені самому “побачити це” не вдалось, адже квитки були одразу розкуплені до травня. Зате так я фактично опинився в рівних умовах з більшістю українських читачів. Бачив тільки текст.

До того ж, в мене є своя, особливо-дурнувата методика перекладу. Я ніколи не читаю книги наперед, аби було цікаво працювати і хотілось повертатись до перекладу. І скажу, що не шкодую. Сюжетні лінії так вміло заплутані, що дивували навіть після семи томів поттеріани. Персонажі трансформувались буквально на очах. От читаєш, і згадуєш цитату з “Поттера і таємної кімнати”: “це було так неочікувано, ніби Снейп раптом почав роздавати всім цукерки”.

Та й взагалі, водночас дивно і приємно ще раз зустріти вже дорослого Гаррі, у якого тепер цілком не казкові діти, дружина, робота, в купі з побутовими проблемами і поневіряннями. По-новому познайомитись з сім’єю Мелфоїв і… Але більше я вам не розповім, адже спойлери – це неповага до читача в першу чергу.

Я здогадуюсь, що найбільш незадоволеними були ті, хто очікував від нової роботи Ролінґ, Торна та Тіффані достеменно такої ж книги в жанрі фентезі, до якої всі звикли. Так, це п’єса і її потрібно читати інакше. Але я скажу так: якщо у вас все добре з фантазією – прокляте дитя читатимете із задоволенням.

Між іншим, ми з Іваном ще довго та натхненно сперечались з приводу завершення п’єси. Малкович вважає її фінал закритим. Спробую пояснити вам так, аби не було спойлерів. В цьому творі, почерк Ролінґ можемо побачити, зокрема, через детективний елемент історії. Відповідно – читач, протягом всього процесу занурення в книгу, намагається здогадатись, хто ж власне є проклятим дитям. І в мене на цю посаду є кілька конкретних кандидатів.

А от Іван вважає, що тільки одна особа може претендувати на таке приємне звання. Так, я знаю, що ви зараз думаєте про те, аби спитати в мене імена “кандидатів”, але я вам нічого не скажу. Можу лише натякнути, що це юні створіння, двоє хлопців та одне дівча.


Про персонажа, який сподобався

Якщо говорити про персонажа, який для мене був у чомусь особливий та приємний – мушу відмовитись від оригінальності. Звісно ж, після завершення перекладу я багато спілкувався з друзями, які також прочитали п’єсу чи мали змогу побачити її в театрі. І тут наші вподобання збігаються. Усі ми були приємно вражені “знайомством” зі Скорпієм Мелфоєм. До речі, того хлопця, який грав роль сина Драко, закидали компліментами також за хорошу акторську майстерність.

Я сподівався побачити в ньому негативного персонажа. Та й почавши читати, я все ще мав до Скорпія певні упередження. Але потім, я зрозумів, що помилявся. Був приємно здивований, коли побачив в цьому маленькому слизеринцеві щирість та гуманність. Але я оце вам розповідаю і маю враження, що сказав надто багато. Тож залишімо читачу право на формування власної думки про Мелфоя молодшого.


Про те, як Квітка із Зіркою за Поттера боролись

Про «Гаррі Поттера та прокляте дитя» без спойлерів розповідає Віктор Морозов

Мої діти закінчили читати поттеріану на п’ятій частині. Обмежились поки Орденом Фенікса, адже наймолодшим дівчатам тільки по 11 (двійнята Квітка та Зірка). Моя дружина Мотря каже, що ще надто рано читати “Напівкровного принца” та “Смертельні реліквії”. Вважає, що ці книги написані складніше, та й атмосфера там темніша. Не зрозуміють і злякаються.

Звісно – Квітка з Зіркою не здавались без бою. Коли я працював над перекладом проклятого дитяти, тихесенько підкрадались ззаду, намагались підглянути та вичитати кілька рядків. Але я вправно відганяв.

Як на мене, нічого страшнішого від п’ятої частини не буде. А вони вже її прочитали, і під ліжка по ночах від страху не лізуть. Проте, в цьому випадку я вирішив з дружиною погодитись. Все ж для трактування та прийняття категорій життя і смерті, які матуся Ро вводить в останніх частинах, потрібно більше життєвої мудрості та досвіду.


Про “покоління Поттера”

Український історик Ярослав Грицак неодноразового говорив про те, що в нашому суспільстві сформувалось “покоління Поттера”. Мені видається, що цей неймінг як мінімум цікавий. Адже справді – я, повертаючись до України, часто зустрічаю юнок та юнаків, які захоплено розповідають мені про те, як вони росли та виховувались на історії хлопця, що вижив. Всі як один кажуть мені про неймовірний вплив книг на їхнє формування та становлення. Знаєш, я завжди в таких випадках жартома перепитую: “Що, завдав вам якоїсь травми Поттер?” І ті діти поспішно запевняють мене, що тут усе якраз навпаки.

Я зараз проведу банальну, на перший погляд, аналогію, яка здається мені, дуже цікавою. Уявіть, скільки дітей, відкриваючи “філософський камінь” ще десь в молодшій школі, свідомо чи не дуже, починали порівнювати себе з малим Гаррі. А знаєте, чому українські дітлахи відчували таке споріднення з цим персонажем? Та тому, що їхнє життя, і подальші пригоди разом з поневіряннями нічим сильно не відрізнялось від того, що оточувало юного Поттера.

І тут я говорю не про відсутність батьків поряд чи злу тітку Петунію. Я маю на увазі тотальну невизначеність в якій довелось існувати хлопцю. Протягом всіх семи частин цей персонаж, намагається зрозуміти – хто ж він. Батьки Гаррі – чарівники, проте живе він в тітки з дядьком, які не мають ніякого відношення до магії, і більше того, бояться і соромляться всього незвичайного. Як тільки Гаррі потрапляє в Гоґвортс, його ставлять перед новою необхідністю вибору. Потрібно вирішити, яка зі сторін – темна чи світла, твоя.

А далі, Поттер (згадайте останні томи) починає розуміти, що довкола нього немає нічого однозначного. Те, що ще вчора здавалось йому правильним – сьогодні розсипається тисячами запитань та непевностей. Хлопець не знає, кому вірити, на кого сподіватись, чи хоча б у чому бути певним.

Про «Гаррі Поттера та прокляте дитя» без спойлерів розповідає Віктор Морозов

Все це вам нічого не нагадує? Хіба українським дітям було простіше? Так, у них були батьки – але ж виховані в трохи іншій системі цінностей. В інших умовах виживання. В дев’яностих і нульових не було нічого стабільного. Сьогодні в сім’ю татові вдавалось принести мішок макаронів і зарплату, а завтра – мама не знала, на який час того добра вистачить і на чому зекономити.

Здається мені, що малі українці так само питали в себе щодня: чи правильний шлях я для себе обрав? На кого маю рівнятись? Кому довіряти, а кого уникати? Чи реальність довкола мене ділиться на “чорне” та “біле” чи може, в ній набагато більше відтінків, ніж я бачив спочатку?

Розумієте, власне той чарівний світ, створений Ролінґ, допоміг їм побудувати відмінну і в той же час коректну систему світобачення. Позбавлену фальшивого радянського релятивізму і наповнену цілком реалістичною адекватною гуманністю. І в тій здоровій системі деяким з них вдалось ідентифікувати себе.


Чого вчить п’єса

Пам’ятаєте, як класично мав би закінчуватись урок з літератури в звичайній середній школі? Десь перед виставленням оцінок та виголошенням домашнього завдання вчитель питав учнів “Діти, а чого вчить цей твір?”.

Я не хочу аби мої уявлення про те, що корисного має в собі “Гаррі Поттер та прокляте дитя” виглядали так само офіційно, але все ж – ризикну і поділюсь своїми роздумами на цю тему.

Про «Гаррі Поттера та прокляте дитя» без спойлерів розповідає Віктор Морозов

Так от – для себе я ще раз зрозумів просту річ. Одним з найскладніших викликів для батьків, які щиро хочуть, аби в їхніх дітей все було добре, є завдання правильної побудови взаємин. І найвеселіше тут те, що говорячи про стосунки “батьки – діти”, категорія правильності взагалі недоречна.

Треба бути водночас мудрим як Албус Дамблдор, відважним як Северус Снейп, принциповим як Мінерва Макґонеґел і люблячим як Лілі Еванс. Аби, не очікуючи від дитини того, що собі нафантазував чи намріяв, приймати її зі всіма проблемами, дивними рішеннями та особливим світоглядом.

Попри те, що тобі буває інколи за неї неймовірно страшно, чи те, що її життєвий шлях може здаватись тобі докорінно неправильним, або, зрештою те, – що вона геть не така, як ти… Словом ота остання книженція про майстерність любити і приймати своїх чад такими, які вони є.

Це для мене, а що там буде у вас – уявлення не маю.

Христина Малиш
Фото: Тарас Гакавчин

© джерело

Дізнайтеся більше про:   Гаррі Поттер, книжка, Віктор Морозов, інтерв'ю
686

  


Тисни «Подобається» і отримуй свіжі новини на Facebook: