Ви перебуваєте: Головна сторінка » Люди та життя » Олесь Штефчук. Мовомарафон. Фініш

155|

Олесь Штефчук. Мовомарафон. Фініш

Олесь Штефчук. Мовомарафон. Фініш

25 днів повноцінного поринання в мовлення в харківському середовищі скороминуло.
Чесно не виконав завдань 5-7 марафону, але інше здається подолав ;)

Враження чудові, острахи майже не справдилися.

За цей час я спілкувався окрім звичного кола дім-робота-ринок-супермаркет-друзі – ще з бізнесом, в т.ч. дрібним, та з представниками декількох держорганів. За геть рідкими випадками, мову сприймали спокійно всюди, більше переходів на українську у відповідь було в представників бізнесу, а позитивного ставлення на диво було однаково більше в них зі службовцями.

Саме з цих груп і склалися найбільш запавші в пам’ять, якіх було всього декілька, що свідчить про те, що перехід пройшов лагідно.

Отже антиТОП-3.
тобто 4, бо сьогодні додалася адміністратор в Немишлянському ЦНАПі. Вона помітно мала нервозний стан, хоча образ мала милий. Може попередня пара їй передала. Але десь хвилині на п’ятій вона спитала: “Звідки у Вас така щира українська мова?”. “Тут, в Харкові вивчив, я тут вже 22 роки, а останніх мені вистачило. Повірте, це не важко.”, чесно відповів їй. Потім я їй доводив що документи в порядку, а на хвилині 15й вона вже нервово спитала: “Слушайте, а Вы только на украинском, російською ви не говорите?”. “А нащо? Ви мене чудово розумієте, тим більше що МАЄТЕ розуміти, це обов’язок. Та й говорити. Я обираю мову, можу ще французьскою, наприклад…”. “Спасибо, точно не надо”.

ТРЕТЄ місце як антитопі так і в топі перепадає представниці слобідського районного військкомату, яка два рази мене зустрічала російською, а з четвертого перейшла на ультрасурж і так мене потім їм і обдаровувала. Але все одно дякую.

ДРУГЕ місце віддаю судячі-з-усього – керівнику(чи одному з) КП Харьков-Екоресурс, з яким мав бесіду по телефону, бо він чомусь лишив свій номер прямо в хедері їхнього сайту.

Коли я побажав доброго дня та спитав умови оренди бункеровоза, він сказав: “Я понимаю, что Вы щирый украинец, но можете сказать что надо понятнее?”. Я відповів, що я говорю термінологією з їх офіційного сайту. І тут до дяді доперло, що “бункеровоз” це не з лемківської говірки, а з їх сміттєвивозного лексікону. От можете помилуватися http://eco.kh.ua/ru/our-cars/, до речі, в українській версії сторінка автівок пуста, проте на сторінці Послуги вас чекає сюрприз http://eco.kh.ua/ua/services_list/). Короче була б собі кумедна контора, якби не знати її антураж та звички.

ПЕРШЕ місце таки дісталося бізнесу, єдиному в цьому топі.
Продавщиця гастроному біля ст.м.Армійська, якій я дав сотню, довго скаржилася на відсутність решти, якої не “напасёсся”. А от коли я їй запропонував оплатити карткою, якщо вони мають термінал, то вона мені порадила засунути картку в задню частину “Порошенке”. Я хихикнув та пішов собі геть, хоча ця хвороблива реакція мене чомусь зачепила найбільше за увесь час. Так, я певен що це була реакція саме на мову.

перейдемо до позитиву
ТОП-3 вже відомий. хоча насправді я б змісти військоматну працівницю в 30 чи навіть 300, бо насправді приємних випадків було багато, так що важко щось виділити, але чомусь запам’яталися два.

ДРУГЕ місце за доктором з 2ї міської лікарні, яка переходила в спілкуванні зі мною на українську, і якісно все мені розповідала, хоч їй іноді було трошки нелегко. Несподівано й приємно.

ПЕРШЕ місце, найліпше враження, може від несподіванки, від адміністратора Слобідського ЦНАПу, яка перейшла на українську майже миттєво і вела так зі мною спілкування, що люди потроху почали до нас сходитися послухати. Було видно, що говорила вона з задоволенням, ніби відкладала на такий випадок :)

НА РОБОТІ все було сприйнято навіть неочікувано спокійно, хоча там я мав в перший день найбільші складності з словозапасом. Тількі один колега спитав, чи я перейшов зовсім, всі інші сприйняли як так і було :)Один колега перейшов зі мною на українську, а декілька переходять періодично, чого я чесно не очікував.

ВДОМА, зрозуміло, я мав найбільшу підтримку, дружині все це подобалося, вона навіть знайшла в цьому якийсь символізм, що ми такі різні, з різною фізіологією й хімією, походженням і тим, чим переймаємось, от говоримо різними мовами, а так розуміємо один одного. Вона періодично говорить цілими фразами, що мене дуже тішить і взагалі непогано, як для людини, що переїхала 7 років тому з Мск. Ну, а Марко з самого народження від мене її чує, тому для нього ця музика звична, чекаю, коли він щось мовить у відповідь.

ОТЖЕ, можливо це ще й результат попередніх процесів, зовнішніх та моїх внутрішніх, але середовище виявилося достатньо комфортним щоб не відчувати якогось спротиву чи неприязні, а Харків показав себе вже достатньо українським, щоб не звертати на мій перехід особливої уваги, за що всім і дякую.

Спасибі друзям і всім, хто підтримував.
Цей #мовомарафон завершено, але вони ще будуть групові й особисті, я певен. Я ж марафоню далі, єдине що змінюється – я тримаю собі російську в запасі, на випадок коли треба щось терміново донести її носію, наприклад :), а УКРАЇНСЬКА й далі моя рідна й повсюдна.

#мовомарафон закінчено, а мова буде, поки є ми, ЇЇ носіЇ

Автор: Олесь Штефчук, м. Харків

© знайдено в мережі

Дізнайтеся більше про:   мова, Україна
155

  


Тисни «Подобається» і отримуй свіжі новини на Facebook: