Ви перебуваєте: Головна сторінка » Люди та життя » Як преса зруйнувала життя головного вундеркінда XX століття

709|

Як преса зруйнувала життя головного вундеркінда XX століття

Як преса зруйнувала життя головного вундеркінда XX століття

Син українських іммігрантів Вільям Сайдис в 11 років читав лекції у Гарварді, але так і не домігся нічого в житті.

Вільям Джеймс Сайдис був найвідомішим вундеркіндом початку XX століття. Він став наймолодшим студентом в історії Гарварду — хлопчикові було всього 11 років. І з тих пір він жодного кроку не міг ступити без уваги настирливих репортерів. Про нього говорили, що вже у 6 років він знав вісім мов, а його IQ досягав фантастичних 250-300 балів. Але світ так і не дочекався від Сайдиса великих відкриттів: у пошуках усамітнення юнак був змушений ховатися від преси, працюючи на низькооплачуваних посадах.

Хлопчик народився у родині євреїв-іммігрантів з України. Його батько Борис Сайдис втік від політичного переслідування в Нью-Йорк в 1886 році. Він закінчив Гарвардський університет і викладав психологію. Сина, який народився 1 квітня 1898 року, Борис і Сара Сайдиси назвали на честь його хрещеного батька, американського філософа Вільяма Джеймса.

Сферою наукових інтересів Сайдиса-старшого була психопатологія. Як тільки Вільям навчився говорити, він став об'єктом батьківських експериментів. З раннього віку Борис вчив сина писати і читати, і в 1,5 року малюк вже міг прочитати газету The New York Times.

До двох з половиною років Вільям вмів друкувати на машинці англійською і французькою.

У п'ять років хлопчик міг по пам'яті відтворити всі години відправлення поїздів за напрямками у складному залізничному розкладі.

У дев'ять років Вільям розробив логарифмічну систему числення з основою 12 взамін десяткової. Гордий батько писав про досягнення сина в наукові журнали. У 1911 році вийшла книга Philistine and Genius (англ. «Обиватель і геній»), в якій Сайдис критикував американську систему освіти, приводячи здібності свого сина в якості ілюстрації переваг домашнього навчання.

На момент публікації книги Вільям був уже добре відомий у США. У шість років батьки відправили хлопчика в державну школу в Брукліні, і Вільям за півроку засвоїв сім років шкільної програми, звернувши на себе увагу великих бостонських газет.

Коли йому майже так само швидко вдалося закінчити середню школу, його почали переслідувати репортери. Але справжню публічність Вільям Сайдис отримав, коли в дев'ять років поступив в Гарвардський університет

Керівництво не вважало за можливе допустити його до занять в такому ранньому віці і погодилося прийняти його лише через два роки в розрахунку на те, що хлопчик вже достатньо дозріє. В 11 років «дозрівання» Сайдиса вистачило на те, щоб прочитати лекцію про чотиривимірний простір в Гарвардському математичному клубі.

Як преса зруйнувала життя головного вундеркінда XX століття
Шістнадцятирічний Вільям Джеймс Сайдис, 1914 рік / Фото: ru.wikipedia.org


Історія Вільяма була на перших шпальтах усіх національних газет. Журналісти навперебій передбачали великі відкриття, які зробить вундеркінд, і вели суперечки на тему соціогенетизму та біогенетизму. Учасники численних дискусій розділилися на два табори: одні вважали, що видатний розум дістався Сайдису від природи, інші — що це заслуга його батька, чиї інноваційні методи виховання з раннього віку привчили хлопчика енергійно думати. Сотні газетних статей, опублікованих між 1910 і 1912 роками, на прикладі Сайдиса доводили, що державні безкоштовні школи — це марна трата часу, яка приносить дитині більше шкоди, ніж користі.

Багато хто побоювалися за душевне та фізичне здоров'я хлопчика, деякі засуджували його батька за те, що він позбавив сина дитинства. Стаття «Популярні омани щодо раннього дитячого розвитку», що вийшла в журналі Science в 1910 році, висловлювала побоювання, що на прикладі Сайдиса інші батьки почнуть вирощувати власних геніїв і травмують своїх дітей.

Якщо Сайдис-старший і позбавив Вільяма дитинства, то постійне обговорення його життя в пресі позначилося на його здоров'ї набагато шкідливіше.

У 1910 році у хлопчика стався нервовий зрив, його відправили в санаторій. В Гарвард Сайдис повернувся замкнутим, пригніченим, він більше не виступав з лекціями і уникав близьких контактів з людьми. Влітку 1914 року юнак отримав диплом бакалавра мистецтв.

Журналісти не думали послаблювати свого тиску на нещасного генія. Під час інтерв'ю для газети Boston Herald репортер випитував у 16-річного Сайдиса подробиці його сексуального життя. Сенсація про те, що вундеркінд дав обітницю безшлюбності, потрапила в The New York Times, після чого над особистим життям Сайдиса глумилася вже вся Америка.

В кінці 1915 року Сайдис став викладати математику в університеті Вільяма Марша Райса в Х'юстоні, штат Техас, паралельно працюючи над докторською дисертацією. Бажаного усамітнення молодому вченому давати ніхто не збирався. Найбільші газети східного узбережжя регулярно писали про його промахи, з єхидством відзначаючи його погані манери, невміння поводитися з жінками і знущання з боку студентів. В засмучених почуттях Сайдис повернувся в Бостон і вступив на юридичний факультет Гарвардського університету, однак залишив його на третьому курсі.

Як преса зруйнувала життя головного вундеркінда XX століття
Стаття про Сайдиса в одному з журналів, квітень 1987 року / Фото: sidis.net


У 1919 році, коли в США починав рости страх перед червоною загрозою, Вільяма заарештували за участь в демонстрації соціалістів, на якій він ніс червоний прапор. Молодика засудили до 18 місяців в'язниці за підбурювання до заколоту, однак Сайдис-старший уклав угоду з обвинуваченням, і той лишився на волі. Арешт і викликаний ним сплеск інтересу до його особистого життя знову сильно попсували нерви Сайдиса.

В надії сховатися від публічної уваги, він закинув науку і часто переїжджав з одного міста в інше під різними іменами, працюючи звичайним клерком

У 1924 році репортеру The New York Herald Tribune вдалося виявити його в одному з офісів на Уолл-стріт. «Вундеркінд 1909 року тепер працює оператором лічильної машини за 23 долари на тиждень», — писали газети про безславно зів'ялі здібності Сайдиса.

Після цього «найрозумнішому хлопцеві в світі» вдалося зникнути з радарів журналістів більше ніж на десять років. Він вів тихе комфортне існування далеко від загальної уваги і писав романи. Головними захопленнями Сайдиса було колекціонування трамвайних квитків та вивчення побуту одного з племен корінних американців. На будь-які питання про своє геніальне минуле він реагував з неймовірним роздратуванням. У 1927 році Сайдис відмовився йти на похорон свого батька.

Фортеця анонімності, яку звів навколо себе вундеркінд, звалилася в 1937 році. Він мав необережність дати своїй знайомій інтерв'ю, яке лягло в основу матеріалу для журналу New Yorker. Сайдис став героєм циклу «Де вони зараз?», присвяченого відомим людям, які на тривалий час зникли з виду. У статті Сайдиса представили «огрядним чоловіком з виступаючою щелепою, досить товстою шиєю і рудуватими вусами», незграбним і по-дитячому безвідповідальним, який не може знайти слова, щоб виразити свою думку.

Ображений до глибини душі Сайдис подав позов на New Yorker за вторгнення в особисте життя. Суд вирішив, що він — фігура публічна, а тому всі його невдачі і промахи є предметом громадського інтересу.

В липні 1944 року домовласниця виявила Сайдиса без свідомості в орендованій ним кімнаті бостонського гуртожитку. На 47-му році життя він помер від обширного інсульту.

Автор: Ольга Кузьменко

© джерело

Дізнайтеся більше про:   люди, життя, вчені, Гарвард
709

  


Тисни «Подобається» і отримуй свіжі новини на Facebook: