«Морс» — Розважально-інформаційний журнал https://mors.in.ua/ uk «Морс» — Розважально-інформаційний журнал Суп, який пережив покоління: дивовижна історія вічної юшки https://mors.in.ua/kuhnya/4190-sup-iakyi-perezhyv-pokolinnia-dyvovyzhna-istoriia-vichnoi-ushky.html https://mors.in.ua/kuhnya/4190-sup-iakyi-perezhyv-pokolinnia-dyvovyzhna-istoriia-vichnoi-ushky.html admin Sat, 06 Jun 2026 22:55:25 +0300 Кухня та рецепти / Люди та життя

Уявіть, що вам подають тарілку супу, перша порція якого була зварена ще тоді, коли ваші батьки навіть не народилися. Звучить як кулінарна легенда чи сюжет фантастичного роману? Насправді така страва існує. Називається вона «вічна юшка» — казан, в якому бульйон кипить роками, а іноді й десятиліттями і який безперервно поповнюють новими інгредієнтами. Як виникла ця дивна традиція, чи безпечно це їсти та чому люди готові стояти в чергах за тарілкою такого супу? Відповідь ховається в глибині історії, де практичність, економія та кулінарна винахідливість злилися в одну неймовірну ідею.


Вічне рагу: страва, яка не закінчується



Уявіть, що сьогодні ви перетворилися на середньовічного селянина. Не найбіднішого, який живе в хатині з глини та хмизу, а доволі заможного господаря — з власною піччю та запасом м’яса на чорний день.



Ранній зимовий ранок. Ви прокидаєтеся від холоду, переступаєте через родичів, що сплять поруч, і прямуєте до печі. Але є проблема: ні сірників, ні запальничок людство ще не винайшло. Щоб розпалити вогонь, потрібно висікти іскру кременем, роздмухати жар, підпалити солому, а потім поступово підкидати дрібні гілки та поліна. Процес довгий і виснажливий.

І тут виникає геніальна думка: а навіщо взагалі гасити вогонь на ніч?

Достатньо покласти в піч велике поліно, яке повільно тлітиме до ранку. У хаті буде тепліше, а вранці не доведеться починати все спочатку. До того ж це ще й економія палива.

Але якщо вогонь горить постійно, то чому б не поставити над ним казан із їжею?

Так могла народитися концепція вічного рагу (англ. Perpetual Stew, франц. Pot-au-feu). У казан наливали воду, додавали кістки, хрящі, хвости та інші продукти, багаті на желатин. Після закипання туди потрапляло все їстівне, що було під рукою: овочі, крупи, зелень, сир, олія, спеції, а якщо пощастить — і шматок м’яса.



Щоранку господарі доливали воду, доводили страву до кипіння, частину з’їдали, а натомість додавали нові інгредієнти. Увечері процедура повторювалася. Бульйон ніколи не виливали, а казан практично не залишав вогню.

Так тривало днями, тижнями, місяцями, а іноді — роками.


Чи справді існували супи віком у сотні років?



У 1981 році журналіст The New York Times згадував про суп з Нормандії, який нібито безперервно варився майже 300 років. Існувала навіть історія про сімейний суп, що вів свій родовід із XV століття та проіснував близько 500 років, поки його історія не обірвалася під час Другої світової війни.

Щоправда, багато істориків ставляться до таких розповідей скептично. Документувати селянське меню в минулі століття ніхто особливо не поспішав.



Втім, сама практика багатоденного або багатотижневого варіння однієї й тієї ж юшки сумнівів майже не викликає. Ба більше, сучасні ентузіасти проводили експерименти, підтримуючи «життя» такого супу протягом року, і стверджують, що результат був цілком придатним для споживання.


Вічний суп, який можна скуштувати сьогодні



Найвідоміший приклад існує в столиці Таїланду — Бангкоку. Там уже понад 47 років працює ресторан, де готують знамениту яловичу локшину на основі одного й того ж бульйону. Казан не спорожнюють і не замінюють. Щодня до нього додають нове м’ясо, овочі, рис або локшину та спеції, після чого суміш доводять до кипіння.



За словами власників, саме багаторічне нашарування смаків створює неповторний аромат і глибину бульйону, яку неможливо отримати традиційним способом.

Сьогодні рестораном керує вже третє покоління родини, а сам суп став туристичною пам’яткою.


А чи безпечно це?



З сучасної точки зору все залежить від технології. Якщо бульйон регулярно доводять до кипіння, підтримують належну температуру та дотримуються санітарних норм, ризики значно зменшуються. Саме тому подібні «вічні» супи можуть існувати десятиліттями.

Хоча сама ідея казана, який не миють роками, для багатьох усе ще звучить як кулінарний фільм жахів.]]> Найнебезпечніша краса океану: медуза з прозорими щупальцями (фото) https://mors.in.ua/main/4189-nainebezpechnisha-krasa-okeanu-meduza-z-prozorymy-shchupalciamy-foto.html https://mors.in.ua/main/4189-nainebezpechnisha-krasa-okeanu-meduza-z-prozorymy-shchupalciamy-foto.html admin Sat, 02 May 2026 13:00:08 +0300 Цікаве навколо / Фото
Найнебезпечніша краса океану: медуза з прозорими щупальцями (фото)

Оцей маленький драглистий дзвіночок із чотирма довгими, тонкими й майже прозорими щупальцями - це Демон Іруканджі, медуза з вод північно-східної Австралії.

На її щупальцях, мов дивовижні намистинки, розташовані скупчення нематоцист - жалких органел. Якщо зверху падає світло, ці намистинки починають мерехтіти, а легкі посмикування щупалець додають їм руху, роблячи картину ще більш заворожливою.

І ось ви, зачаровані цією красою, підпливаєте ближче… І в ту ж мить отримуєте дозу паралітичної отрути.



Спочатку здається, що нічого страшного не сталося - укус не сильніший за комариний. Але приблизно через пів години все змінюється. Серце може почати зупинятися, голову розриватиме мігрень, м’язи наповняться слабкістю, живіт скрутять коліки, а нудота перейде у блювання. По всьому тілу прокотиться нестерпний біль, а разом із ним - моторошне відчуття приреченості.

Цей стан називають синдромом Іруканджі. Відомі й смертельні випадки після зустрічі з цією підступною медузою.

А тепер уявіть, що відчуває риба.



Для риби це - майже гарантована смерть. Медузи іруканджі дуже маленькі - менш як 2 сантиметри в діаметрі. У них немає мозку й центральної нервової системи. Але попри це вони використовують свої щупальця та нематоцисти майже як справжні рибалки використовують вудки з наживкою.

Вони не просто дрейфують у воді - вони свідомо полюють.

Медуза обирає малька і ловить його, хоча риба часто значно більша та складніша за неї організаційно.

Під час лабораторних досліджень учені спостерігали за іруканджі вдень і вночі. Уночі, коли потенційної здобичі мало, медузи були малорухливими та скорочували щупальця до 4–5 сантиметрів. Але вдень витягували їх до 1,2 метра, демонструючи рівномірно розташовані скупчення нематоцист - наче приманки на рибальських снастях.



Іноді медузи навіть посмикували щупальцями, імітуючи рух планктону.

Саме планктоном харчуються мальки риб. Тому мерехтливі «намистинки» медузи стають ідеальною пасткою для необережної здобичі.

Чарівні намистинки… які несуть смерть.]]> Як люди дихають на висоті 11 км і мінус 57 за бортом: звідки в літаку береться повітря https://mors.in.ua/technology/4188-iak-ludy-dykhaut-na-vysoti.html https://mors.in.ua/technology/4188-iak-ludy-dykhaut-na-vysoti.html admin Sun, 12 Apr 2026 16:08:39 +0300 Технології та дизайн
Як люди дихають на висоті 11 км і мінус 57 за бортом: звідки в літаку береться повітря

Ілюмінатор зачинений. Зовні мінус 57. Розрідженість повітря — як на вершині Евересту: на такій висоті без кисневої маски людина втратить свідомість приблизно за 20–30 секунд. А в салоні — 200 пасажирів дивляться кіно, їдять, сплять. Як це взагалі можливо?

Більшість людей скаже щось на кшталт: «там фільтри, рециркуляція». І будуть праві… але лише частково. Річ у тім, що повітря в літак береться не просто з атмосфери. Воно надходить із двигунів. І ось тут починається найцікавіше.


Компресор як джерело життя



Турбореактивний двигун — це, грубо кажучи, велика труба: з одного боку він засмоктує повітря, з іншого — викидає гарячий реактивний струмінь. Усередині повітря стискається компресором, змішується з паливом, згорає, обертає турбіну і вилітає назовні.

Але частину повітря забирають раніше — ще до камери згоряння. На стадії стиснення. Воно вже під тиском і чисте, тому через трубопровід потрапляє не в сопло, а в салон літака. Це називається bleed air — «відбірне повітря».



Воно гаряче і під тиском. Далі його охолоджують у теплообмінниках, змішують з повітрям із салону (приблизно 50/50) і подають через вентиляційні отвори над пасажирами.


Що відбувається з тиском



На висоті близько 11 600 метрів зовнішній тиск — приблизно 0,19 атмосфери. Для порівняння: на Евересті — 0,33.

У салоні підтримується тиск, як на висоті 2000–2400 метрів. Це як у горах — дихати можна, хоч і не так, як на рівні моря.

Фюзеляж літака працює як герметичний балон. А регулює тиск маленький, але критично важливий елемент — outflow valve (випускний клапан у хвості). Він постійно трохи відкритий і випускає повітря назовні з точною швидкістю.


Якщо двигуни не працюють



Bleed air береться з компресора працюючого двигуна. Немає двигунів – немає bleed air.

Коли літак стоїть на пероні з вимкненими двигунами та зачиненими дверима, повітря береться з двох джерел. Перше – APU, допоміжна силова установка. Це маленький турбореактивний двигун, захований у хвості. Він дзижчить, коли літак стоїть біля гейту — багато хто чув цей звук на посадці і думав, що це щось зламалося. Ні, це норма. APU працює спеціально для цього.

Другий варіант – наземний кондиціонер, який підключається зовні через роз'єм у фюзеляжі. У великих аеропортах часто використовують саме його для економії палива, менше шуму.

Без одного із цих джерел у закритому літаку стає задушливо досить швидко: концентрація CO₂ починає зростати, і через якийсь час люди відчувають втому, головний біль. Тому при затримках землі APU або працює, або підключений наземник.


Boeing 787 все зламав (у хорошому розумінні)



Dreamliner зламав цю схему повністю. На 787 немає bleed air у тому сенсі, в якому він є на всіх інших літаках. Повітря береться електричними компресорами, які живляться від двигунів генераторів. Двигуни крутять генератори, генератори женуть електрику, електрика живить компресори, компресори закачують повітря в салон. Це називається more electric aircraft — «електричний літак».


Для чого так складно? Декілька причин.



Перша – bleed air – це паразитне навантаження на двигун. Ви відбираєте стиснене повітря з компресора, яке могло б брати участь у створенні тяги. На 787 цього немає, і двигун працює ефективніше.

Друга – електричні компресори точніше керовані. Це дозволило підняти тиск у кабіні до еквівалента 1 800 метрів замість стандартних 2 400. На 600 метрів нижче – і це відчутно. Пасажири після довгих рейсів на 787 реально почуваються свіжішими. Плюс вологість в салоні вища, тому що без bleed air не треба так жорстко сушити повітря, що надходить.


Про рециркуляцію та страх «чужого повітря»



Часто чую: «у літаку повітря рециркулюється, тому там усі хворіють». Так, близько половини повітря в салоні – рециркульоване. Але перед тим, як повернутися до пасажирів, воно проходить через HEPA-фільтри — ті самі, що й у медичних закладах. Вони затримують частинки розміром 0,3 мікрона з ефективністю 99,97%. Більшість вірусів - розміром 0,1-0,3 мікрона, але вони зазвичай передаються не у вигляді окремих частинок, а на краплях слизу, які більші.

Друга половина повітря – свіжий bleed air з вулиці, мінус 57 зовні, на висоті 11 км. Там нічого живого нема.

Проблема не в рециркуляції. Проблема в тому, що ви сидите у закритому просторі поряд із незнайомими людьми протягом кількох годин. Це працює незалежно від системи вентиляції.


Маленька заслінка з великою відповідальністю



Вся ця розмова зводиться до простої речі: за те, щоб нормально дихали на висоті 11 кілометрів, відповідає система, яка працює тихо і непомітно. Bleed air з двигунів, теплообмінники, HEPA-фільтри, outflow valve у хвості.



Ви сідаєте у крісло, пристібаєтесь, просите каву. За ілюмінатором мінус 57 і майже вакуум. А всередині все ОК.]]> Гроші з повітря: чому долар досі керує світом (і чи надовго це)? https://mors.in.ua/money/4187-groshi-z-povitria-chomu-dolar-dosi-keruie-svitom-i-chy-nadovgo-ce.html https://mors.in.ua/money/4187-groshi-z-povitria-chomu-dolar-dosi-keruie-svitom-i-chy-nadovgo-ce.html admin Sun, 29 Mar 2026 00:15:50 +0200 Бізнес та фінанси

Уяви собі: є звичайний папірець, який колись майже нічого не значив. А вже через кілька десятиліть – це головна валюта планети, без якої не обходиться жодна велика угода. Як так сталося, що долар не просто вижив, а фактично “очолив” світову економіку? І найцікавіше – чому навіть сьогодні, знаючи всі його слабкі місця, країни продовжують довіряти йому свої гроші?

Історія долара – унікальний випадок раптового успішного успіху. Пройшовши шлях від нікому непотрібного папірця до головної резервної валюти лише за тридцять років, долар підім'яв під себе всю світову економіку. У цій статті ми розберемося, як країни своїми руками створили валютного гегемона, від якого тепер не можуть відв'язатися.

До того як став успішним


Історія долара починається у далекому сімнадцятому столітті, коли половина світу використовувала у торгівлі іспанську далеро – монету із чистого срібла, яку назвали на честь європейського талера. Далеро карбували у величезних масштабах, адже погодьтеся, безглуздо не скористатися такою можливістю, коли у ваших колоніях у Латинській Америці знаходяться найбагатші срібні копальні у світі.

Далеро був однією з небагатьох монет із чистого срібла, тому за його допомогою торгували практично всі колоніальні держави, включаючи Велику Британію з її колоніями на північному сході Америки. Ці колонії незабаром оголосили про свою незалежність, назвалися Сполученими Штатами Америки і вирішили не змінювати те, що й так добре працює. Американці швидко перейменували далеро на долар і зробили його своєю національною валютою.

Втрата великих колоній, звичайно, послабила Британську імперію, але її валюта міцно стояла двома ногами на міжнародному фінансовому олімпі і не збиралася поступатися комусь своє місце. До початку XX століття фунтом стерлінгів все ще користувалася половина світу, а про долар ніхто не чув, у США навіть не було свого Центрального банку. Що ж перевернуло валютну систему з ніг на голову?


В економіці витрати одних – це доходи інших.



У 1914 році в Європі починається Перша світова, і військові витрати провідних європейських держав стрімко зростають – Англія, Франція та Німеччина старанно друкують гроші, щоб заткнути папером дірки у своїх бюджетах. Але нюанс – на той момент в економіці діяв золотий стандарт. Це означає, що країни не могли надрукувати грошей більше, ніж було золота у їхніх національних сховищах – надруковані понад золотий ліміт гроші швидко перетворювалися на фантики. Але війна - справа витратна, тому золоті ліміти швидко виснажилися - випущені фунти, франки та марки почали швидко знецінюватися. Що ж, якщо ви не можете надрукувати гроші через загрозу гіперінфляції, то залишається взяти їх у кредит.

Але ж у кого взяти цей кредит? Усі економічні лідери зайняті вирішенням своїх проблем, і в борг дати не можуть. Добре, що заокеанські партнери у війні практично не брали участі. США люб'язно надають кредити гегемонам, що бідніють, на які ті купують американське ж озброєння. Багато компаній та забезпечені джентльмени теж вважають за краще зберігати гроші не в охопленій війною Європі, а в надійних американських банках. В результаті, до початку 1920-х років у США накопичується половина золотого запасу всього світу.


Поки що для одних війна - це збитки, для інших - час можливостей



Через двадцять років історія повторилася віч-на-віч. Поки всі частини світу були охоплені руйнівною війною в історії планети, Штати продовжували вправлятися в прийнятті ефективних бізнес-рішень. Активно кредитуючи Європу і люб'язно надаючи свої надійні сховища для золотих запасів інших країн, до 1944 США зібрали у себе міжнародних золотих резервів. Подивилися американці на всю цю ситуацію і вирішили — куй залізо, поки ще гаряче.


Золоте правило - у кого золото, той і правий



У 1944 році США запросили до невеликого містечка Бреттон-Вудс представників 44 держав - від Австралії до СРСР, щоб зробити їм пропозицію, від якої неможливо відмовитися. Якщо у США зібралися майже всі європейські золоті запаси, то навіщо возити зливки туди-сюди через Атлантику? Давайте зробимо долар головною резервною валютою для загальної зручності. Ви, друзі, просто користуйтеся надійним і портативним доларом, а ми обіцяємо, що, якщо вам треба, завжди обміняємо його на золото. Все чесно.



На той момент ідея США виглядала цілком розумно – яка ще валюта може стати головним засобом платежу у повоєнному зруйнованому світі, крім долара? Яка економіка зможе запропонувати надійну резервну валюту, крім американської? Система надійна як швейцарський годинник - вирішила більшість країн, і провідні центральні банки приєдналися до золотодоларового стандарту, заклавши у фундамент світової валютної системи бомбу уповільненої дії. І бомба почала зворотний відлік.

Аргентина, Чилі, Китай та СРСР не стали підписувати Бреттон-Вудську угоду. СРСР 1949 року взагалі створив окрему фінансову систему з (рублем) карбованцем на чолі.

Що могло піти не так? Після закінчення Другої світової війни торгівля потихеньку відновлювалася – якість європейських та японських товарів зростала, вони наповнювали ринок. Попит на американські товари, а отже і на долар, неухильно падав. Ситуацію посилили активні витрати США на зміцнення свого міжнародного впливу - програми допомоги союзникам та військові дії по всьому світу Штати фінансували надрукованими доларами, доки золотий запас практично не змінювався. Бульбашка продовжувала надуватися.

До середини 1960-х років кількість доларів перевищила золотий запас США, і країнам стало зрозуміло, що настав час забирати свої зливки, поки долар не так сильно знецінився. Першим не витримав президент Франції Шарль де Голль. Взявши курс на незалежність французької економіки, в 1965 де Голль оголосив про одностороннє повернення до золотого стандарту і зажадав від США повернути французькі зливки в обмін на зелені папірці.

Заяву де Голля у Вашингтоні розцінили як «недружній» жест, але генералу Другої світової було якось байдуже. Французький президент пішов ва-банк – анонсував вихід країни з НАТО та евакуював з території Франції військові бази американців. Щоб підтвердити свою платоспроможність США довелося поміняти долари на золото і розплатитися з Францією.

«А що так можна було?»: стрепенулися інші країни і теж потяглися на роздачу. Почався міжнародний набіг на Федеральну резервну систему (Центральний банк США), і за кілька років її золотий запас скоротився більш ніж у два з половиною рази. На обрії замаячив доларовий дефолт, який загрожував обвалом усієї світової фінансової системи.


Як визнати себе банкрутом, не визнаючи себе банкрутом



"Якщо бійка неминуча, бити треба першим": подумав тодішній президент США Річард Ніксон і прикрив обмінну лавочку. У своєму телевізійному виступі 1971 року він заявив, що «вирішив вжити заходів щодо захисту долара від міжнародних спекуляцій та тимчасово призупинити обмін долара на золото та інші резервні активи». У перекладі з політичної мови на людську це означає, що тепер долар відв'язується від золота, а ваші очікування – це ваші проблеми, і взагалі, хто не встиг, той запізнився. Ми, мовляв, обіцяли вам міняти долари на золото, але тепер золото не віддамо, бо у нас його більше нема. Як це називається? Правильно – дефолт.



Як на це відреагував увесь світ? Думаєте, обурився і сів думати, як поставити Штати на лічильник? Ні, країни проковтнули відмову платити за боргами практично мовчки і продовжили користуватися доларом. Але чому?

Бо коли Ніксон виступав по телеку, доларом уже розраховувалися більш ніж у половині міжнародних торгових угод. І раптова відмова від долара могла спричинити набагато більше витрат, ніж збереження статусу-кво. Довелося б з нуля будувати світову фінансову систему. Уявляєте, криза яких масштабів тоді настала б?

Відносно м'який перехід міг би відбутися, якби було чимось замінити долар. Але до початку 1970-х річний ВВП Штатів у півтора рази перевищував економіку всіх країн Європи разом узятих. І, звісно, ​​ні франк, ні німецька марка, ні фунт, що послабшав, не потягли б на собі весь тягар світової торгівлі.

Загалом, у 1976 році світова фінансова спільнота зібралася на Ямайці та визнала односторонню відмову американців від золотодоларового стандарту. А що лишалося робити? Шановні панове в піджаках вирішили, що тепер жодна валюта не буде прив'язана до золота. Натомість валюти торгуватимуться як інші товари, тобто чим вищий попит на долар чи франк, тим дорожче вони коштуватимуть. Думаєте, таке рішення хоч трохи врівноважено світову фінансову систему? Ні, навпаки, ямайська угода лише підлила олії у вогонь.


Стокгольмський синдром у міжнародному масштабі



Відмова від золотого забезпечення не пройшла для американської економіки безслідно. Репутація долара була зіпсована, економічне зростання сповільнилося, а безробіття підросло. Незважаючи на це, долар залишався найбільш затребуваною валютою, і Штати продовжували позичати по всьому світу під найнижчі ставки для фінансування дефіциту свого бюджету. Плюс до цього унікальна валютна монополія дозволила США робити гроші буквально з повітря.

Схема проста як дві копійки. Уряд випускає найнадійніші у світі боргові папери, Федеральна резервна система друкує потрібну кількість доларів, щоб купити ці папери, а далі уряд розпоряджається вирученими коштами на власний розсуд. Таку форму емісії, загалом, використовують центральні банки по всьому світу, але коли ви друкуєте резервну валюту, це фактично дає вам чит на гроші.


Після відмови від Бреттон-Вудса держборг США почав зростати як на дріжджах

Кредитна безкарність призвела до того, що до початку 2023 року американський борг становив 130% усієї економіки Штатів. І є серйозні сумніви, що борг такого розміру буде колись виплачений. Гаразд, авторе, але тоді чому весь світ досі користується роздутим доларом та інвестує в американську економіку?


Скільки можна це терпіти?



Еластичність доларового міхура підтримують три слони:

1. Слон номер один – «Світове економічне лідерство». США складає чверть світової економіки. Жодна інша країна не має порівнянних активів та фінансової інфраструктури для забезпечення валюти, якій довірилися б учасники міжнародної торгівлі. Що в 1970-х роках, що зараз, гідної альтернативи долару просто немає.

Аргументація цієї позиції заслуговує на окрему статтю, тому скажу лише кілька слів про головних валютних конкурентів долара – про євро і про юань. Європа з 2008 року не може вирішити свої внутрішні фінансові та політичні проблеми, і замахуватися на світову економічну гегемонію їй зараз не тільки ніколи, а й непристойно – ніхто не повірить у те, що європейська валюта зможе забезпечити половину світових угод, як це робить долар.

Друга економіка світу – китайська, тільки-но починає претендувати на світове лідерство, тоді як США сидить на вершині вже сімдесят років. Досвід не проп'єш, як то кажуть. Особливо, пам'ятаючи, як втратив могутність фунт свого часу. Плюс політика китайської партії надто непередбачувана і непрозора, щоб світова спільнота довірилася юаню. Інші країни грають таку малу роль світовій економіці, що говорити про них просто безглуздо.

З цим згодні головні економічні експерти - Центральні банки, які продовжують обирати долар серед інших варіантів, зберігаючи більшу частину своїх грошових резервів в американській валюті.

За останні двадцять років частка долара у міжнародних резервах центральних банків знизилася на 10%. Найближчий конкурент – євро, займає п'яту частину резервів

2. Слон номер два – «Репутація». Уряд США ніколи рідше за інших допускав дефолт за виданими кредитами. Тому державний борг США фінансисти вважають безризиковою інвестицією. Такий парадокс – очевидний міхур продовжує вважатися найнадійнішим вкладенням.

3. Слон номер три – «Структура боргу». Борги США тримають переважно американські органи влади та національні компанії. Іноземні інвестори володіють лише чвертю кредитів США. А щоб допустити дефолт за внутрішніми боргами, треба виявити чудеса фінансової акробатики.

Отже, незважаючи на всі вади, американська валюта залишається найнадійнішим засобом платежу і найпривабливішою інвестицією, тому що нічого кращого світова економіка запропонувати не може. Виходить, залишається змиритися з неминучим дефолтом США та покірно чекати, коли його оголосять? Не зовсім.


Правда про дедоларизацію



Насправді світ не тільки приходить до розуміння, що нинішній баланс сил вкрай нераціональний, а й робить перші кроки для перелому ситуації. Головним стимулом змін стали загострені санкційні ризики. Торговельна війна з Китаєм, яка обмежила купівлю-продаж азіатських ресурсів на американському ринку, і заморожування золотовалютних резервів Банку Росії стали гучними дзвіночками для всього світу і наочно показали, що прив'язка до однієї валюти сильно знижує безпеку вашої економіки. З кожним роком США вводять дедалі більше санкцій, захищаючи своє світове економічне лідерство.


Що ж буде далі



Проте механізм запущено. Очевидно, що доларова гегемонія якщо не надламалася, то хоча б починає хитатися. Не скажу, що завтра долару кінець немає. Долар був провідною резервною валютою протягом довгих десятиліть і його домінування підтримується першою економікою світу, найвищим кредитним рейтингом США, а також мережевим ефектом - широким використанням долара в міжнародній торгівлі.

Але чим далі, тим частіше доларова перевага випинається у формі світових фінансових та економічних криз – від Великої рецесії 2008 року до спалаху банкрутства банків навесні 2023. На жаль, ми не знаємо, коли лопне надутий міхур. Можливо – навіть не за нашого з вами життя, але ясно одне – такий неминучий перебіг економічного розвитку. У світовій фінансовій системі накопичується все більше нерозв'язних протиріч і курс на дедоларизацію виглядає все переконливіше.

А ось що замінить долар – юань, рупія, кошик резервних валют чи, можливо, криптовалюти – питання залишається відкритим.
]]> Як випадкова помилка інженера подарувала мільйонам людей шанс на життя https://mors.in.ua/technology/4186-iak-vypadkova-pomylka-inzhenera-podaruvala-milionam-ludei-shans-na-zhyttia.html https://mors.in.ua/technology/4186-iak-vypadkova-pomylka-inzhenera-podaruvala-milionam-ludei-shans-na-zhyttia.html admin Sun, 15 Mar 2026 20:12:45 +0200 Технології та дизайн / Фото

У 1950-х роках діагноз "повна блокада серця" був практично смертним вироком. Серцевий м'яз просто забував, як скорочуватися, пульс падав до 20 ударів за хвилину, і пацієнт повільно згасав від гіпоксії. Єдиним порятунком були зовнішні стимулятори Пола Золла — громіздкі ящики розміром із телевізор, які живилися від розетки.



Проблема була не лише у габаритах. Щоб пробити опір шкіри та тканин, прилад видавав потужні розряди у 100 вольт. Пацієнти страждали від постійних м'язових судом та хімічних опіків, а їхнє життя буквально залежало від довжини електричного шнура.

1956 року інженер Вілсон Грейтбатч, який працював у лабораторії Університету Буффало, взагалі не збирався рятувати світ. Він паяв осцилограф для запису швидких серцевих ритмів.


Момент «Еврики» із коробки з деталями

У схемі був потрібний резистор на 10 ком. Грейтбатч, втомлений після зміни, поліз у коробку, переплутав кольорове маркування та впаяв деталь на 1 МОм.

Коли він увімкнув прилад, той повівся дивно. Замість просто пропускати сигнал, схема почала «заїкатися» (ефект блокінг-генератора). Вона видавала короткий електричний імпульс тривалістю 1,8 мілісекунди, після чого затихала рівно одну секунду, і цикл повторювався.



Грейтбатч завмер над столом. Цей ритм - 60 "ударів" за хвилину - був фізіологічно ідентичний роботі здорового людського серця. Але найголовніше: схема споживала мізерну кількість енергії. Вона могла місяцями працювати від крихітної батареї.


Інженер з сараю проти медичної спільноти

Ідея Грейтбатча - зашити електричний прилад просто в людину - викликала у лікарів напад скепсису. Основні аргументи проти були логічними:

Агресивне середовище: солона кров та лімфа мали миттєво замкнути контакти та викликати корозію.
Стерилізація: електроніка на той час не витримала б автоклав (нагрів під тиском), інші методи вважалися ненадійними.

Грейтбатч не сперечався. Він забрав свої заощадження у 2000 доларів, пішов з усіх робіт та закрився у сараї за своїм будинком у Нью-Йорку. Разом із дружиною Елеонорою він вручну зібрав близько 50 прототипів. Щоб захистити схему від вологи, він залив її епоксидною смолою – рішення просте, але на той момент революційне.


Перший пацієнт та 10 ртутних батарейок

У 1958 році хірург Вільям Чердак погодився на експеримент. Спочатку прилад перевірили на собаці: коли серце пса підлаштувалося під ритм коробочки, Грейтбатч, за легендою, вигукнув: «Ну і ну, я проклятий!»



7 травня 1960 року у лікарні для ветеранів у Буффало відбулася історична операція. 77-річному чоловікові вшили пристрій розміром з хокейну шайбу, всередині якого знаходилися два транзистори та 10 ртутно-цинкових батарейок.

Пацієнт, який до цього ледве міг підвестися з ліжка, прожив із «сарайним» приладом Грейтбатча 18 місяців і помер від причин, не пов'язаних із серцем. Наступний пацієнт прожив із пристроєм майже 30 років.


Спадщина «помилки»

Пізніше Грейтбатч сам вирішив головну проблему свого винаходу — недовговічність живлення. Він розробив літій-йододну батарею, яка дозволила стимуляторам працювати по 10 років замість одного-двох.

Вілсон Грейтбатч помер у 2011 році у віці 92 років, маючи понад 350 патентів. Але найважливішим із них залишився той, що виник через банальну неуважність під час читання маркування резистора. Сьогодні його «хибна» схема, доведена до досконалості, щороку вживляється майже мільйону людей по всьому світу.

]]> Коли очікування стає мистецтвом: найнезвичніші автобусні зупинки світу (фото) https://mors.in.ua/technology/4185-koly-ochikuvannia-staie-mystectvom-nainezvychnishi-avtobusni-zupynky-svitu-foto.html https://mors.in.ua/technology/4185-koly-ochikuvannia-staie-mystectvom-nainezvychnishi-avtobusni-zupynky-svitu-foto.html admin Thu, 15 Jan 2026 17:47:18 +0200 Технології та дизайн / Фото

Найбільш парадоксальна зупинка

Крумбах, Австрія

Коли очікування стає мистецтвом: найнезвичніші автобусні зупинки світу (фото)

Японська студія Sou Fujimoto створила автобусну зупинку Branden, схожу на абстрактний ліс. Тонкі сталеві стрижні підтримують витончені гвинтові сходи, створюючи відчуття легкості та прозорості.

«Ми хотіли спроєктувати місце, де люди можуть зустрічатися, милуватися краєвидами й яке саме стане визначною точкою Крумбаха», — пояснює Су Фудзімото.
Зупинка стала простором не лише для пасажирів, а й для місцевих мешканців і туристів. Кожен охочий може піднятися сходами й насолодитися панорамою села.





Найбільш іграшкова зупинка

Лондон, Велика Британія



На Ріджент-стріт розташована зупинка, повністю зібрана з деталей LEGO. Лавки, стіни, написи — усе зроблено з легендарного конструктора.

На її створення пішло понад 100 000 деталей. Так, це реклама, але реклама, яка дарує усмішку й реальну користь.





Найбільш молодіжна зупинка

Сіньчжу, Тайвань



Національний університет Chiao Tung — один із найпрестижніших у країні, і автобус тут — головний транспорт студентів.

Одна із зупинок на південній стороні кампусу стала справжнім центром тяжіння. Архітектори тонко підкреслили природний рельєф, м’яко обігравши перепади висот і створивши гармонійний зв’язок між кампусом та довкіллям.



Озеленений дах відкритий для прогулянок: тут відпочивають під деревами, лежать у ротангових гамаках, спостерігають за спортивними подіями або просто спілкуються.




Найбільш марнотратна зупинка

Балтимор, США



У 2014 році в районі Highlandtown з’явилася зупинка-артоб’єкт, створена творчим колективом із Мадрида. Вона складається з трьох гігантських літер висотою 4 метри, які разом утворюють слово BUS.

Максимально прямолінійно. Максимально концептуально. Максимально помітно.





Найбільш домашня зупинка

Балтасаунд, Велика Британія



На острові є понад 20 зупинок, але саме цю місцеві жителі зробили по-справжньому особливою. Її повністю мебльовано — і найцікавіше, що інтер’єр час від часу змінюють.

Очікування автобуса тут більше схоже на візит у чиюсь вітальню.





Найбільш пластикова зупинка

Хофддорп, Нідерланди



У 2003 році біля міської лікарні з’явилася зупинка з пінополістиролу та поліестеру — найбільша у світі конструкція з синтетичних матеріалів (50 × 10 × 5 м).

Форма викликає різні асоціації: для когось це гігантський камінь, для інших — паща кита. І все це — результат обмеженого бюджету та сміливого мислення.





Найбільш фруктові зупинки

Конагай, Японія



З 1990 року в місті Конагай стоять 16 зупинок, стилізованих під фрукти й овочі: кавуни, полуницю, апельсини, помідори.

Вони з’явилися до виставки Travel Expo, але залишилися назавжди, ставши туристичною родзинкою. Ці яскраві об’єкти нагадують: зупинка не зобов’язана бути сірою.





Найбільш індивідуальна зупинка

Умео, Швеція



Тут немає лавок і стін. До даху прикріплені обертові модулі, схожі на стручки гороху. Вони захищають від вітру, дозволяють спертися, відпочити або навіть задрімати.



Щоб не пропустити автобус, зупинка використовує звуки та кольорові сигнали. Кожен маршрут має свій звук: наприклад, автобус до склозаводу супроводжується м’яким дзвоном скла. Уся конструкція виконана з дерева.

]]> Лімузин з килимами династії Мін: коли розкіш переходить межу (фото) https://mors.in.ua/technology/4184-limuzyn-z-kylymamy-dynastii-min-koly-rozkish-perekhodyt-mezhu-foto.html https://mors.in.ua/technology/4184-limuzyn-z-kylymamy-dynastii-min-koly-rozkish-perekhodyt-mezhu-foto.html admin Thu, 20 Nov 2025 21:19:47 +0200 Технології та дизайн / Фото

Уявіть собі автомобіль, у якому немає дверей збоку, зате є один величезний вхід в задній частині. А на підлозі лежить не просто килим, а китайська реліквія XIV століття. Це не фантазія сценариста і не арт-проєкт – це реальний автомобіль, створений інженером Брюсом Мосом.

Він мріяв про люксовий транспорт, який мав виглядати так, ніби його спроєктували імператори династії Мін після перегляду “Зоряних воєн”. І хоча цей дивакуватий шедевр не став серійним, він залишився в історії як один із найекстравагантніших автомобілів, що будь-коли існували.



Брюс Мос мав дуже своєрідне бачення люксового автомобіля. Чого вартий лише задній вхід та килимова доріжка? Наш головний герой був власником компанії Mohs Seaplane Corporation. Взагалі-то вона будувала легкі літаки, але у 1967 році засновнику Брюсу Мосу спало на думку, що він може так само успішно зробити й автомобіль.

Здається, він поспішив з висновками. У Mohs Ostentatienne Opera Sedan була всього одні дверцята – позаду. Вони ж були одразу і більшою частиною даху. Адже тільки так горді власники машини могли пройти до керма не нагинаючись. Також машина мала «абсолютну» жорсткість боковин кузова задля мінімізації ушкоджень при аварії.



У шини накачувалось не повітря, а азот. А їх товщина і міцність дозволяли пройти мінімум 100 000 кілометрів без єдиної проблеми. Принаймні, так обіцяли. Але це ще не все. Машина мала багато золотих і позолочених елементів, особливо на панелі приладів. Також вона була інкрустована дорогоцінним камінням.



Особливою забаганкою Моса стало те, що на підлозі мали лежати китайські килими часів династії Мін (14 сторіччя). Тому випуск автомобіля повинен був бути обмежений трьома екземплярами на рік. Навряд чи ви здивуєтесь тому, що ідея «якось не пішла». В результати був випущений всього один екземпляр.

Цікаво, що у 2009 році Ostentatienne Opera Sedan було знайдено в чийомусь гаражі і у пристойному стані. Машину відреставрували і сьогодні експонується у музеї історичних автомобілів міста Роско (штат Іллінойс, США).]]> Справжні чоловіки нікому не потрібні, або Чому навколо так багато нещасних жінок https://mors.in.ua/love/4183-spravzhni-choloviky-nikomu-ne-potribni-abo-chomu-navkolo-tak-bagato-neshchasnykh-zhinok.html https://mors.in.ua/love/4183-spravzhni-choloviky-nikomu-ne-potribni-abo-chomu-navkolo-tak-bagato-neshchasnykh-zhinok.html admin Sat, 08 Nov 2025 14:33:43 +0200 Стосунки

Пам’ятаю, мама розповідала анекдот: «Мавпо, чому ти незаміжня?» — питає крокодил, що пропливає повз. «Немає за кого, навколо одні крокодили!» – відповідає мавпа.

Пройшло багато років, світ довкола мене змінився до невпізнання. З’явилися мобільні телефони, надзвукові літаки, посудомийні машини. Не змінилася лише відповідь незаміжніх дам: «Навколо одні крокодили! Немає справжніх чоловіків!

На щастя, це зовсім навпаки. На мій погляд, це справді ті, які відповідальні, спокійні, впевнені, надійні і великодушні. З них виходять люблячі чоловіки та дбайливі батьки. Але такі чоловіки часто виявляються нікому не потрібними. Нашим нареченим вони здаються нецікавими. Підходящий для створення сім’ї чоловік нудний неймовірно.

1. Він може бути неквапливим:
Адже, перш ніж щось робити, він ретельно обдумає, розрахує наслідки і тільки потім почне діяти. Серйозні рішення швидко не приймаються, потрібен час, а дамочці потрібно вже.

2. Може бути передбачуваним:
Вранці сніданок, вдень ​​робота, увечері вечеря та сон, вихідні, щоб відіспатися, відпустка за планом. Може десь знайдеться місце для захоплення, частіше захопленням стає та сама робота. Немає місця калейдоскопу подій. До коханки не пішов, за волосся не потяг, машину не розбив. Зовсім інша річ, коли не передбачуваний. Стільки сил іде на переживання, обговорення з подругами, пости у соцмережах! І жінки кажуть: ми сильні, ми впораємося. Просто героїні та життя як трилер. А тут живеш із передбачуваним чоловіком і зовсім немає приводу для переживань, нудьги.

3. Може бути небагатослівним:
Якщо каже, то лише по суті. У його слів є вага та ціна. Сказав – зробив. Не обіцяє ювелірних скарбів, складів норкових шуб та життя на Райському березі. І як з подружкою з ним не побалакати. Він часто з годинної жіночої розмови не може висмикнути суть. Дивиться на свою кохану з німим запитанням: «Усі жінки дурні чи мені така дісталася?»

4. Він по-справжньому сильний:
Але не показово. Не граючи м’язами біцепсами, він може переступити через хвилинні слабкості, щоб зробити те, що повинен і досягти поставленої мети або тихо здійснити подвиг. А дівчина хоч і любить «вухами», але чомусь наполегливо шукає гарні торси… Ніби житиме вона з кубиками на торсі, а не з чоловіком.
На мій погляд, справжня сила чоловіка проявляється у великодушності відповідно до тих, хто слабший: дітей, жінок, старших людей та тварин.

5. Він займається ділом, тобто працює:
Не їде за туманом і запахом лісу, не генерує бізнес-ідеї на мільйон і навіть не шукає себе (жах який — не розвивається!). Просто працює, працює та працює. І не важливо, чи отримує він від роботи задоволення чи ні. Він розуміє, що гроші – це праця. Йому потрібні гроші – він працює. Все. Тут не про насолоду, тут про працю і, можливо, про труднощі. Насолода – це в лазні, на риболовлі, з коханою. А тут діло.

6. Вміє будувати стосунки. Наприклад, дружити:
У справжнього чоловіка зазвичай є друг. Один чи два. Перевірений, надійний. А що робить пані, знайшовши друга свого чоловіка? Ревнує і намагається всіляко його позбутися. Адже чоловік тоді приділяє увагу не лише їй, а ще й другові! А крім друга, є ще батьки, брати чи сестри. Караул!

7. Поважає вибір інших людей:
Сказала йому «не дзвони», він і не дзвонить! Сказала “Піду” – йди, він тримати не буде. Чоловік же думає, що вона все обдумала, прийняла рішення, і поважає її вибір. Йому навіть на думку не спадає, що це маніпуляція, і що він повинен падати в ноги, плакати і благати залишитися. Але весь інтернет переповнений «піснями» на тему «справжній чоловік ніколи не дасть коханій жінці піти». Дозвольте дізнатися, він повинен її вбити чи капці в зубах носити до самої смерті тільки за те, що вона залишилася з ним?

«Справжність» — це не відповідність жіночим очікуванням, а великодушність і відповідальність.

Жінки ж, мріючи про принців, наполегливо не помічають абсолютно нормальних, придатних для шлюбу чоловіків. Тих, з якими можна жити спокійно, надійно та щасливо.]]> Самотня сосна Рікузентаката: дерево, що перемогло цунамі https://mors.in.ua/main/4182-samotnia-sosna-rikuzentakata-derevo-shcho-peremoglo-cunami.html https://mors.in.ua/main/4182-samotnia-sosna-rikuzentakata-derevo-shcho-peremoglo-cunami.html admin Thu, 06 Nov 2025 17:18:02 +0200 Цікаве навколо / Технології та дизайн
Самотня сосна Рікузентаката: дерево, що перемогло цунамі

В Японії це дерево називають Рікузентака́та. Самотня сосна, яка вистояла тоді, коли у березні 2011 року жахливий землетрус і цунамі забрали майже 19 тисяч життів і знищили близько 70 тисяч дерев уздовж узбережжя.



Щоб зберегти це диво, японські фахівці провели унікальну операцію: дбайливо замінили зруйновані корені та стовбур синтетичними матеріалами, немов подарувавши дереву нове серце. Це була справжня «ботанічна трансплантація», що поєднала науку і прагнення зберегти надію.



Сьогодні ця сосна височіє над узбережжям не просто як дерево, а як символ незламності й відродження. Вона нагадує: навіть коли все зруйновано дощенту, життя й надія здатні знову пустити коріння та вирости, тягнучися до неба.



Після катастрофи самотню сосну називали «дивом Рікузентакати». Сюди приїжджали тисячі людей з усієї Японії, щоб вшанувати дерево, і воно стало місцем пам’яті жертв цунамі. Хоча сосна загинула через засолення ґрунту, фахівці відновили її за допомогою вуглецевого стрижня та смоли. Тепер вона стоїть як меморіал, а навколо посаджено новий ліс — символ продовження життя.]]> Чи правда, що гриби не перетравлюються?⁠⁠ https://mors.in.ua/main/4181-chy-pravda-shcho-gryby-ne-peretravluutsia.html https://mors.in.ua/main/4181-chy-pravda-shcho-gryby-ne-peretravluutsia.html admin Mon, 27 Oct 2025 19:54:26 +0200 Цікаве навколо

Поширена думка, що з'їдені гриби людський організм не може перетравити, тому продукт вважають марним. Ми вирішили перевірити, чи це дійсно так.

Інформацію про те, що гриби не перетравлюються, можна зустріти на порталах питань та відповідей, у блогах, ЗМІ та навіть на сайтах закладів охорони здоров'я. Там пишуть, що з грибів до організму не потрапляють жодні корисні речовини, тому їсти їх марно (використовуються навіть формулювання «смачний пінопласт» та «баластна їжа»). А дехто запитує, чи потрібно взагалі вживати продукт, який наш організм не може перетравити.

Щоб зрозуміти, чи може людський організм переварити гриби, варто спочатку розібратися з їх складом. До 90% маси свіжих грибів – це вода, і лише 10% – це різні органічні та неорганічні речовини. Якщо говорити про висушені гриби, то їх склад залежно від виду буде приблизно такий: від 35% до 70% припадає на частку вуглеводів, менше 50% білків і не більше 5% жирів (інша маса – вітаміни, амінокислоти, мікроелементи та інші речовини).

При цьому більшість цих вуглеводів — не звичні нам, одержувані, наприклад, з солодощів, борошняних виробів або круп, а так звані структурні полісахариди. Ці високомолекулярні вуглеводи надають клітинам, органам та цілим організмам механічну міцність. Найбільш поширені структурні полісахариди це целюлоза і хітин. Такі вуглеводи дійсно майже не перетравлюються, тому що мають стійкість до травних ферментів, що виробляються людиною. Наприклад, за перетравлення одного зі структурних полісахаридів, целюлози, відповідає фермент целюлаза — ссавці нездатні його виробляти, але комахи, які харчуються деревиною (комахи-ксилофаги, корабельний черв'як), можуть.

Невміння перетравлювати структурні полісахариди робить гриби енергетично не цінним продуктом для людини. Їхня харчова цінність справді невисока — від 19 ккал для печериць до 37 ккал для енокі на 100 г. Для порівняння, в аналогічній кількості селери міститься 15 ккал, в огірках та редисці — 16 ккал, у томатах — 22 ккал. При цьому жоден з цих продуктів, на відміну від грибів, не вважають неперетравним і марним.

Одночасно структурні полісахариди з грибів можуть виконувати ту ж функцію, що і клітковина, а саме прискорювати проходження їжі шлунково-кишковим трактом і нормалізувати травлення, захищаючи організм від запорів. Включення порції грибів у раціон замінює 25% від щоденної потреби у клітковині. Додавання грибів у їжу з високим вмістом крохмалю (наприклад, спагетті) знижує загальний глікемічний індекс страви, що дозволяє контролювати рівень холестерину і глюкози і довше відчувати ситість.



Окремо відзначимо користь структурних полісахаридів бета-глюканів, що входять до складу грибів. Ця речовина має імуномодуляторні та антиканцерогенні властивості. Зокрема, включення в дієту печериць може знизити ризик розвитку раку молочної залози. Також багата грибами дієта полегшує побічні дії при хіміотерапії та підвищує загальне виживання хворих на онкологію в порівнянні з дієтою, що не містить грибів.

Також гриби мають у своєму складі значну кількість вітамінів та мікроелементів. Наприклад, у 100 г печериць, що мають найменшу серед грибів енергетичну цінність, міститься 0,444 мг вітаміну B2 (при денній потребі в 1,1–1,3 мг) та 3,88 мг вітаміну B3 (денна потреба — 14–16 мг). При цьому енокі (7,03 мг вітаміну B3 на 100 г) ще корисніші, адже одна порція забезпечує майже половину денної норми. Гриби, що виросли в природному середовищі, багаті на вітамін D: наприклад, у 100 г лисичок — до двох добових норм цієї речовини (1200 МО).

У грибах міститься значна кількість калію - мікроелементу, необхідного для нормальної роботи серця, нирок та передачі нервових імпульсів через нейрони. Усього 100 г грибів забезпечить жіночий організм на 16%, а чоловічий – на 11% від денної норми калію. Також гриби – джерело фосфору, цинку, міді, магнію та інших елементів.

Більше того, гриби аж ніяк не єдиний продукт, деяка частина якого не перетравлюється людським організмом. Харчову клітковину, представлену розчинними та нерозчинними харчовими волокнами, люди також не вміють перетравлювати. Однак ніхто не поспішає оголошувати марними продукти, які містять значну її кількість (наприклад, бобові — до 15%, а горіхи — не менше 10%). Навпаки, лікарі радять стежити за кількістю клітковини в раціоні: жінкам потрібно до 25 г на день, а чоловікам до 38 г.

Таким чином, деяку частину грибів (від 3,5% до 7% для свіжих та від 35% до 70% для сушених) людський організм справді не може переварити. Однак за такою логікою всі продукти з високим вмістом клітковини (бобові, горіхи) слід було б віднести до неперетравлюваних. До того ж, крім неперетравлюваних речовин, у грибах міститься значна кількість вітамінів та мікроелементів. Більше того, гриби не можна вважати марною їжею і з точки зору одержання калорій — енергетична цінність 100 г цього продукту перевищує показник селери, редиски чи огірка. Неперетравлювані волокна, хоч і не розщеплюються нашим організмом, вкрай важливі для травлення, тому відмовлятися від грибів у раціоні точно не варто.]]>