Головна сторінка » Музика » Валерій Маренич: Мені потрібна не Канада, а гастролі Україною!

Валерій Маренич: Мені потрібна не Канада, а гастролі Україною!

Валерій Маренич: Мені потрібна не Канада, а гастролі Україною!


З дитинства у моїй шухляді лежить раритет - вінілова платівка справжньої Легенди української естради - тріо Мареничів. Зараз мені вже 36 років, але я добре пам'ятаю похід у чернігівську філармонію на концерт. Пригадую балачки «всезнайок», які розповідали про «бажання» Мареничів виїхати до Канади та про те, яких, мовляв, зупинили радянські спецслужби...

Зараз важко сказати, чому легендарних артистів незаслужено забули. Адже пісні "Ой, у гаю при Дунаю", "Несе Галя воду", "Ой, під вишнею", "Тиша навкруги", «Маки червоні» не просто хвилюють серце, а розривають душу!

Про них Муслім Магомаєв сказав, що хотів би зробити своїй азербайджанській пісні такі ж легкі крила, які Мареничі зробили пісні українській.

Нехорошу й несправедливу естафету забуття Мареничів підхопила ніби "незалежна" Україна. Як зізнався в одному із знайдених мною інтерв'ю воістину народний артист Валерій Маренич, в ефірі його частіше можна почути, наприклад, у Словаччині. Власне, як і все українське. А „батько" всіх білорусів Олександр Лукашенко навіть пропонував йому притулок у своїй країні, машину і дачу. Валерій зізнається, що якби хотів покинути рідну землю, зробив би це давно і виїхав би набагато далі, ніж у Білорусь. Але замість цього він продовжує писати проникливі пісні.

Блукаючи ввечері мережею Інтернет, я знайшов останні твори Валерія Маренича: «Ген, на узліссі хрест мовчить», «Ідея нації», «Зв'язкова»...

Після почутого я не міг себе стримати, щоб не розшукати живу легенду. Адже з далеких 80-х років таке близьке серцю набуло нової сили. Телефоную, представляюся і чую пораду знайомим приємним голосом:
- Так і напишіть: «Я подзвонив Валерію Мареничу. Він живе і процвітає на синьоокій Волині в той час, коли міністерство культури думає тільки про свою кишеню.
Вже 20 років Валерій мріє зробити тур по країнах колишнього Радянського Союзу».
- Часто спостерігаю, що в Київ приїжджає то Ілля Рєзнік, то інші артисти; до нас в Луцьк їдуть Данилець з Моїсеєнком... їдуть, їдуть... А Маренич чомусь не їде в Чернігів. Чому?

І дійсно, коли ідеш в Чернігові по Красній площі, часто-густо бачиш афіші з іменами і прізвищами, які складно пов'язати з Україною і Черніговом. Тут тобі і Стас П'єха, і „95-й квартал" з «професійним шутніком» Зєлєнскім. І взагалі, в Україні всякого «добра» вистачає, тільки от свого Маренича на афішах Чернігів не бачив, певне, з часів СССР.

Та повернемося до нашої розмови:
- Оце тому треба читати на ніч і зранку Бориса Олійника з «Окупаційного зошита», - радить Маренич. - Я написав на слова Бориса Ілліча пісню:
„Облягає Київ різнолиця Сарана
із чотирьох сторін.
Як здамо, Зиновію, столицю,
- Хто ж замовить поминальний дзвін?.."
А потім хором треба:
„...Гей вертайся, Хмелю, доки світу,
Щось немовби про варшавське сміття,
Щось, як начебто про грязь Москви..."

Такий знайомий з дитинства голос Валерія Маренича співав на тому кінці «дроту» у слухавку і якось не вірилося:
- Поетів у нас багато, а Борис Олійник один. Артистів у нас до холЄри, а Маренич один!

Про «Героя України»

- Коли приїжджають москвичі, гості з Канади чи ще звідкись здалеку, вони дивуються тому, що Валерій Маренич не має роботи. Начебто хотіли дати «Героя України», але хтось щось „перехімічив", хтось комусь дав гроші... Ну й колеги дивились на мене, як на якогось „не такого"... А потім запитують, - чому Валерій Маренич не має жодної відзнаки? Бо навіть у міліції є майори, полковники, генерали. Я відповідаю, що Україна мовчить, набравши в рота... не скажу чого. А факт фактом - мені не треба ті Канада, Японія чи Китай.

«Я сектант, бо не палю і не п'ю, а просто співаю»

- А з приводу пліток... Шевченка теж один у нас надумався назвати «вурдалаком». Я йому відповів: «Якби ти таке сказав на Ґете в Німеччині чи на Шопена у Польщі, тобі б на місці я*ця відірвали!». Тому що Шевченко - це Шевченко.
Якось мені одна дама каже: «Я стільки за 30 років про вас вислухала. На вас стільки лайна виливають... Ви що, справді сектант?». Я кажу, що сектант, бо не палю і не п'ю. Я просто співаю.

„Чернігівщина - наш пуп"

- Мій товариш з Ніжина назвав Вас сучасним Григорієм Сковородою...
- Може бути. Сковорода для нас всіх символ. Ніжин, Чернігівщина, Черкащина - це наш центр, наш пуп...

Увага! Живій Легенді потрібен адміністратор!

- Потрібно, щоб я не ходив з простягнутою рукою попід собором. Треба зробити оголошення на всю Україну, що мені потрібен адміністратор! А може, у Вас є там на Чернігівщині, на Черкащині чи Київщині така людина?
- Тобто у Вас зараз немає продюсера?
- Немає. Всі поховалися або повиїжджали, або повмирали. Мій товариш Саша Серов каже: «Кидай Хохляндію, приїжджай в Москву, будеш в нічних клубах о третій годині ночі співати свої українські і бандерівські пісні. Тут тебе всі люблять». Я йому кажу: «Саша! Я теж Москву люблю і був там триста разів. Але у мене за плечима джазова школа. По-перше, я не купував дипломи. І маю справжню гордість - сірий такий диплом з тисненим гербом СРСР, в якому чорним по білому написано: «Артист вищої категорії». Куди ми тільки не їздили, скрізь була висока комісія і ми проходили атестацію. Там не було фальші. Якщо ти не артист, то на сцені бригадир скаже: «Девушка, ви нам нє подходітє!».

- То як змінити цей неукраїнський медіа-простір?
- Олеже! Потрібно пульнути в якусь всеукраїнську газету інформацію про те, що такі пропагандисти української пісні, як Валерій Маренич, не можуть поїхати на гастролі. Тому що про мене інформації нуль.

Про Мареничів

Говорить старший викладач кафедри естетичного виховання ЧНПУ, керівник ВІА «Дивограй» Андрій Терещенко:
- Багато музикантів в наші дні, виконуючи народну музику, чомусь її ускладнюють. І це в той час, коли варто йти від складного до простого. Справжня народна музика ніколи не буває складною. Мені здається, що тріо Мареничів мало оту «золоту середину» між народною музикою і способом її донесення до всього Світу. Використовуючи ту легкість і простоту, якою славиться наша музика. Разом з тим я, як музикант, можу стверджувати, що у тріо Мареничів було ідеальне поєднання голосів, а сам Валерій був неперевершеним гітаристом. Своїм студентам у педагогічному університеті я даю послухати тріо Мареничів одночасно з творчістю найбільш видатних представників української музики. Наприклад, з тією самою Квіткою Цісик. Це все, що залишиться з нами. І мені дуже боляче, що за останні 15-20 років про цей колектив майже ніхто й нічого не говорить.

P.S. В одному зі своїх інтерв'ю Валерій Маренич розповів, що пісню "Зв'язкова" на вірш Лариси Мурович "Дай Боже нам сонця в блакиті і мужнії клятви слова, допоки живемо на світі ніколи не вмре зв'язкова..." якось у Києві почув Назарій Яремчук і сказав: "Валерію, це ж „смереки". Дай її мені." Але заспівати та записати її Назарій, на жаль, не встиг...

Валерій Маренич: Мені потрібна не Канада, а гастролі Україною!
Фото, від якого віє ностальгією


Довідка

Про Валерія Маренича хронологічно:

1946, 1 січня – народився у Кривому Розі.
1971 – одружився з Антоніною Сухоруковою з російського міста Куйбишев.
1973 – разом з Антоніною та її сестрою Світланою створив «Тріо Мареничів».
1979 – представляли Україну на «Євробаченні»
1980 – не схотіли співати під фонограму на Московській Олімпіаді.
1983 – народився син Богодар.
1992 – гастролі Північною Америкою; чутки, що Мареничі втекли до Канади.
1998 – компакт-диск «Три тополі».
2003 – звання народних артистів України.
2004 – Мареничі заявили, що більше не виступають у трьох.
2005 – диск Валерія «Ген, на узліссі хрест мовчить»

Розмовляв Олег Головатенко, тижневик «Чернігівщина» №12 (340)

© джерело     

Якщо у вас є цікава новина - повідомте її нам! Це анонімно і зовсім не боляче ;)
Тисни «Подобається» і отримуй свіжі новини на Facebook:
11-02-2015, 15:26
Переглядів: 1361
Рейтинг:
  






Додайте коментар: