8 таємних чоловічих травм

Нещодавно, маючи у своїй психотерапевтичній практиці більшість клієнтів чоловіків, я все частіше почала замислюватися про те, як все-таки важко бути сучасним чоловіком в нашому суспільстві. Адже чоловікові з пелюшок пред'являються нелюдські вимоги про те, що він повинен бути сильним, не повинен плакати, зобов'язаний піклуватися про свою родину, забезпечуючи матеріальний достаток. При цьому проявляти свої емоції вважається великою слабкістю. «Справжній» чоловік повинен відповідати певним очікуванням, конкурувати з іншими чоловіками, виконувати різні соціальні ролі. Не допускається, що він має право займатися внутрішнім пошуком і прислухатися до покликів власної душі.

Відсутність гідного реального зразка маскулінності, ритуалів ініціації, а також вплив негативного материнського комплексу призводять до того, що чоловікові практично неможливо відчути себе зрілою людиною, здатною довіряти собі і любити себе, будувати та підтримувати чесні й довірливі стосунки з оточуючими. У сучасному світі чоловіки ростуть під гнітом Образу Чоловіка – недосяжного ідеалу, Бога Сатурна, який, за давньою легендою, пожирав своїх дітей, що несли загрозу його владі. На цю тему відомим юнгіанським психоаналітиком Джеймсом Холлісом була написана чудова книга «Під тінню Сатурна», почерпнутими думками з якою я хочу поділитися в цій статті. Метою статті є огляд поширених у книзі емоційних чоловічих травм, їхнє походження та способи зцілення в рамках психодинамічної терапії.

Отже:

«Життя чоловіка, як і життя жінки, багато в чому визначається обмеженнями, закладеними в рольових очікуваннях».

Суспільство розподіляє соціальні ролі між чоловіками та жінками, не враховуючи справжні індивідуальні потреби кожної окремої душі, знеособлюючи і позбавляючи природної унікальності кожну окрему особистість. Яким би не був початковий запит клієнта в кабінеті психотерапевта, істинною прихованою причиною звернення до психолога є негласний протест проти побитих установок для чоловіків «Не виявляй емоцій», «Вмирай раніше жінок», «Нікому не вір», «Будь в потоці» та ін.

Сучасний середньостатистичний чоловік не може навіть допустити думку про те, щоб оголити душу, показавши свою вразливість і страхи у присутності інших чоловіків. В кращому випадку, і це вже велика перемога, він йде до психотерапевта, щоб розібратися у своїй незадоволеності життям.


«Життя чоловіка в істотній мірі управляється страхом».

Сучасним чоловікам з дитинства «вживляють чіп» не визнання страху, установку, що чоловіче завдання - підкорити природу і самих себе. Неусвідомлене відчуття страху гіперкомпенсується у взаємовідносинах. Страх материнського комплексу компенсується або бажанням у всьому потурати, доставляти жінці задоволення, або надмірно панувати над нею. У відносинах з іншими чоловіками доводиться конкурувати; світ сприймається як темний, бурхливий океан, від якого не знаєш чого очікувати. З реалізацією таких установок чоловік ніколи не відчуває задоволення, тому що, пускаючи пил в очі оточуючим, він все одно всередині відчуває страх маленького хлопчика, що потрапив у ненадійний і ворожий світ, в якому потрібно приховувати свої справжні емоції і постійно грати роль непереможного, зухвалого «мачо».

Це відчуття себе беззахисним наляканим хлопчиком, ретельно приховуване від інших і від себе, тіньова сторона особистості або «тінь» проектується на оточуючих або відіграється в соціально неприйнятній поведінці. Проявляється проекція у вигляді критики інших, засудження, висміювання.

Компенсуючи свій страх, чоловік хвалиться дорогою машиною, високим будинком, статусною посадою, намагаючись зовнішнім маскуванням приховати своє внутрішнє відчуття безпорадності і неспроможності.

Так би мовити, «свистіти в темряві» - означає вести себе так, ніби ти не відчуваєш страху. У психотерапії ми позначаємо, визнаємо «Тінь» і інтегруємо її, зміцнюючи, таким чином, істинне «Я» клієнта. Найскладнішою частиною психотерапевтичної програми є визнання клієнтом своїх страхів і справжніх проблем. Адже для чоловіка визнати свої страхи – це розписатися у своїй чоловічій неспроможності, це означає визнати свою невідповідність образу чоловіка, стати переможеним, нездатним захистити свою сім'ю. І цей страх страшніший за смерть.


«Фемінність в чоловічій психіці володіє величезною владою».

Найпершими і найсильнішими для кожної людини є переживання, пов'язані з матір'ю. Мама – це джерело, з якого ми всі беремо початок. Те, як під час вагітності, до народження, ми занурені в тіло матері, ми так само занурені в її несвідоме і є його частиною. Народжуючись, ми вперше відокремлюємося фізично від неї, але залишаємося ще якийсь час (хтось довше, а хтось так і не зміг відокремитися за все життя) психічно одним цілим з нею. Але навіть після відділення ми несвідомо намагаємося возз'єднатися з мамою через Інших – подружжя, друзів, начальників, вимагаючи від них безумовної материнської любові, уваги і турботи, за допомогою сублімації або проекції її рис на інших.

Мати – це перший захист від зовнішнього світу, це центр всесвіту, з якого, через наші взаємини з нею, ми отримуємо інформацію про свою життєву силу, про своє право на життя, що є фундаментом нашої особистості.

Надалі роль матері виконують вихователі, вчителі, лікарі, викладачі. Велику частину інформації про себе чоловіки отримують від жінок. І той материнський комплекс, про який йшла мова раніше в цій статті, проявляється у потребі в теплі, комфорті, турботі, прихильності до одного дому, роботи. Відчуття світу розвивається з первинного відчуття фемінності, тобто через нашу жіночу частину. Якщо на самому початку життя потреби дитини в їжі, емоційному теплі задоволені, вона і надалі відчуває своє місце в житті і свою причетність до нього. Як одного разу зауважив З. Фрейд, дитина, про яку дбала матір, буде почувати себе непереможною. Якщо ж матері «не вистачало», то в подальшому буде відчуватися відірваність від життя, своя непотрібність, ненаситність у задоволенні потреби в радощах життя, неусвідомлення своїх істинних потреб.

У психотерапії найбільш важливим етапом є задоволення цих архаїчних, оральних потреб. Поряд з вербальними техніками психотерапевт використовує певні образи для візуалізації.

Але, надлишкова материнська любов, що поглинає особистість, може й скалічити життя дитини. Багато жінок намагаються реалізувати свій життєвий потенціал через життя своїх синів. Звичайно, зусилля таких матерів можуть підняти чоловіка на такі висоти успіху, на які він сам навряд чи зміг би піднятися. Багато особистісних історій відомих чоловіків підтверджують це. Але ми говоримо тут про внутрішній психічний стан чоловіків, душевну гармонію і відчуття повноти життя. І ця душевна гармонія рідко пов'язана лише з соціальним успіхом. В моїй психологічній практиці є багато історій досить багатих і соціально успішних чоловіків, які, незважаючи на зовнішню успішність, відчувають нестерпну нудьгу і апатію до життя.

Для того, щоб звільнитися від материнського комплексу чоловікові потрібно залишити комфортну зону, усвідомити свою залежність, точніше залежність своєї внутрішньої дитини, від материнського сурогату (об'єкта на який він проектує образ матері).

Знайти свої цінності, визначити свій життєвий шлях, усвідомити свій дитячий гнів по відношенню до дружини, подруги, яка ніколи не зможе відповідати його інфантильним вимогам.

Як би соромно не було, більшості чоловіків необхідно визнати і відокремити свої відносини з матір'ю від реальних стосунків із жінкою. Якщо цього не відбудеться, то вони і далі будуть відігравати свої старі, регресивні сценарії у відносинах.

Прогрес, дорослішання вимагає, щоб юнак пожертвував своїм комфортом, своїм дитинством. Інакше, регресія в дитинство буде тим самим прагненням до самознищення і несвідомого інцесту. Але саме страх перед болем, який викликає життя, визначає неусвідомлений вибір регресії або психологічної смерті.


У психотерапевтичному процесі, для мене є яскравим маркером, коли чоловік все ще ненавидить матір або жінок. Я розумію, що він як і раніше шукає захисту або намагається уникнути тиску з боку матері. Звичайно, багато в чому процес відокремлення залежить від рівня усвідомленості, характеру власних материнських психологічних травм, які визначають стратегії поводження й психічну спадщину дитини.


«Чоловіки зберігають мовчання з метою придушити свої справжні емоції».

У кожного чоловіка є в житті історія, коли він, будучи хлопцем, підлітком, поділившись своїми переживаннями з однолітками, згодом дуже шкодував про це. Швидше за все, його осміяли, почали дражнити, після чого він відчував сором і самотність. «Мамин синок» і маса інших образливих слів для хлопчика... Ці травми нікуди не діваються і залишаються у дорослому житті, незалежно від існуючих досягнень. Тоді, у дитинстві, він прийняв одне з основних «чоловічих» правил – приховуй свої переживання і невдачі, мовчи про них, не признавайся, бравуй, як би погано тобі не було. Про це ніхто не повинен знати, інакше ти не чоловік, інакше ти – ганчірка.

І величезна частина його життя, а можливо і вся, пройде в доблесних битвах проти минулих дитячих принижень в спотвореній суб'єктивної реальності. Як лицар, закутий у лати з опущеним забралом. Сумно.

Чоловік намагається придушити свою внутрішню фемінність, граючи роль мачо, вимагаючи від дружини задоволення інфантильних потреб в материнській турботі й увазі, одночасно пригнічуючи жінку, встановлюючи над нею контроль.

Людина пригнічує те, чого боїться. Не приймаючи свою жіночу частину всередині себе, чоловік намагається ігнорувати свої емоції в собі і придушити, принизити реальну жінку, яка знаходиться поруч з ним.

Ця «патологія» робить неможливим встановлення близьких стосунків у сім'ї. У будь-яких стосунках чоловік потрапляє в залежність, там, де мало знає про себе. Він проектує свою незвідану частина психіки на іншу людину. Часто чоловік відчуває напади люті по відношенню до жінки. Прояв люті пов'язаний з надлишковим впливом матері. Гнів накопичується при порушенні особистісного простору дитини, порушення її меж у вигляді прямого фізичного насильства, або надмірного впливу дорослої на життя дитини. Виникла психологічна травма може призвести до соціопатії. Такий хлопчик, будучи дорослим, не зможе піклуватися про близьких. Його життя повне страху, змусить страждати будь-якого, хто буде поруч і захоче побудувати з ним сім'ю або довірчі відносини. Він не може вистраждати свій біль сам і змушує страждати Іншого. Це буде відбуватися до тих пір, поки чоловік не прийме свою емоційну, жіночу частину, позбавиться від материнського комплексу.


«Травма є необхідною, так як чоловіки повинні покинути матір і психологічно вийти за рамки материнського».

Перехід від материнської залежності до чоловічої причетності, батьківської природи супроводжується не тільки характерними фізіологічними змінами в тілі хлопчика, але і сильними психологічними струсами, переживаннями, травмами. Психологічні травми сприяють інтеграції інфантильного несвідомого матеріалу особистості.

Несвідомим інфантильним матеріалом ми називаємо безпеку і залежність - жертву, яка необхідна для переходу хлопчика у світ чоловіків. У різних народів були (в деяких і є) свої ритуали ушкодження тіла – обрізання, проколювання вух, вибивання зубів. В будь-яких таких ритуалах присутнє пошкодження матеріального (матерія-мати). Старійшини племені, таким чином, позбавляють хлопчика опори, захисту, того, що може убезпечити, тобто аспектів материнського світу. І це було проявом найбільшої любові до хлопця.

Як важко сучасним чоловікам без всякої допомоги подолати цей великий перехід!


Першою стадією подолання материнського комплексу є фізичне і пізніше психічне відділення від батьків. Раніше, сприяв цьому відділенню ритуал викрадення хлопчика невідомими йому старшими в масках. Позбавляючи його затишку і тепла батьківського вогнища, учасники ритуалу давали хлопцеві шанс стати дорослим.

Необхідним елементом другої стадії перехідного ритуалу була символічна смерть. Інсценувалися поховання, або прохід по темному тунелю. Хлопчик долав страх смерті, проживаючи символічну смерть дитячої залежності. Але, незважаючи на символічну смерть, нове доросле життя тільки зароджувалася.

Третя стадія – ритуал відродження. Це Хрещення, іноді присвоєння нового імені та ін.

Четверта стадія – це стадія навчання. Тобто набуття знань, які потрібні юнакові, щоб він міг вести себе як зрілий чоловік. Крім того, йому повідомляють про права та обов'язки дорослого чоловіка і члена спільноти.

На п'ятій стадії було суворе випробування – ізоляція, проживання певного часу, не злазячи з коня, бої з сильним противником і т. д.

Закінчується ініціація поверненням, в цей період хлопчик відчуває екзистенційні зміни, у ньому помирає одна сутність і народжується інша, міцна, сильна. Якщо сучасного чоловіка запитати чи відчуває він себе чоловіком, він навряд чи зможе відповісти. Він знає свою соціальну роль, але при цьому, часто, поняття не має що означає бути чоловіком.


«Життя чоловіка сповнене насильства, так як насильству піддається їхня душа».

Невідреагований гнів у відносинах з матір'ю в дитинстві, проявляється в дорослому житті чоловіка у вигляді дратівливості. Цей феномен називається «зміщеним» гнівом, який виливається при найменшій провокації, частіше буває більш сильним і не адекватним по відношенні до ситуації.

Відігравати свій гнів чоловік може поведінкою, що порушує соціальні норми і правила, здійснюючи сексуальне насильство. Насильство по відношенню до жінки – наслідок глибинної чоловічої травми, пов'язаної з материнським комплексом. Внутрішній конфлікт у вигляді страху перед травмою буде переноситися на зовнішнє оточення, та з метою самозахисту, він буде намагатися приховати свій страх шляхом домінування над Іншими. Чоловік, який прагне до влади, це незрілий хлопчик, який підживлюється внутрішнім страхом.

Інша стратегія поведінки чоловіка опанованого страхом - прагнення до надмірної самопожертви заради того, щоб доставити жінці задоволення.

Сучасні чоловіки рідко говорять про свій гнів та лютість, не відчуваючи при цьому сорому. Вони часто вибирають мовчати про свої почуття, залишаючись на самоті.

І ця лють, не висловлена і не проявлена назовні, направляється усередину. Проявляється це у вигляді саморуйнування себе наркотиками, алкоголем, трудоголізмом. А також у вигляді соматичних захворювань – гіпертонії, виразки шлунка, головних болів, астми та ін. Необхідно розірвати материнські узи, пережити травму, що призведе до подальшого особистісного зростання та якісної зміни життя.


«Кожен чоловік сумує по батькові та має потребу у спілкуванні зі старшими своєї спільноти».


Так починається відомий твір, і я знаю, що більшість сучасних чоловіків саме в цьому хотіли б зізнатися своїм батькам.

Давно пішли в минуле ті часи, коли справа, ремесло, професійні секрети в сім'ї передавалися від батька до сина. Зв'язок батька з сином розірвано. Тепер батько залишає свій дім і йде на роботу, залишаючи свою родину. Втомлений, прийшовши з роботи, батько хоче тільки одного – щоб його залишили в спокої. Він не відчуває, що може бути гідним прикладом для свого сина.

Конфлікт між батьком і сином в сучасному світі – звичайна справа. Він передається з покоління в покоління. Важко сьогодні знайти приклад для наслідування ні в церкві, ні в уряді, особливо нічому вчитися і у начальника. Мудре наставництво, так необхідне для чоловічого дорослішання, практично відсутнє.

Тому, більшість чоловіків відчувають спрагу по батькові і сумують про його втрату. Чоловікові потрібні не стільки знання, скільки батьківська внутрішня сила, що виявляється в безумовному прийнятті сина, таким, який він є. Без своїх «навішених» очікувань, нереалізованих амбіцій. Справжній чоловічий авторитет може проявитися назовні тільки з внутрішньої сили. Ті, кому не пощастило відчути свій внутрішній авторитет, змушені все життя поступатися іншим, вважаючи їх більш гідними або компенсуючи відчуття внутрішньої слабкості соціальним статусом. Не отримавши достатньо уваги батька, його позитивного наставництва хлопчик намагається цю увагу заслужити. Потім він все життя намагається заслужити увагу будь-якого Іншого, хто трохи вищий за нього за статусом, або багатший. Мовчання, неувага батька розцінюється хлопчиком, як доказ своєї неповноцінності (якщо б я став чоловіком, то заслужив би його любов). Раз я її не заслужив, значить я так і не став чоловіком.


Для активізації власної маскулінності йому необхідна зовнішня зріла батьківська модель. Кожен син повинен бачити приклад батька, який не приховує своєї емоційності, він помиляється, падає, визнає свої помилки, піднімається, виправляє помилки і йде далі. Він не принижує свого сина, кажучи: «не плач, чоловіки не плачуть», «не будь маминим синочком» і т. д. Він визнає свій страх, але вчить з ним справлятися, переборювати свої слабкості.

Батько повинен навчити сина, як жити у зовнішньому світі, залишаючись у злагоді з самим собою.

Якщо батько відсутній духовно чи фізично, відбувається «перекіс» в дитячо-батьківському трикутнику і зв'язок сина з матір'ю стає особливо сильним.

Яка б хороша не була мати, їй абсолютно неможливо посвятити сина в те, про що вона не має ні найменшого уявлення.

Тільки батько, мудрий наставник може витягнути сина з материнського комплексу, інакше психологічно, син так і залишиться хлопчиком, або потрапить у залежність від компенсації, ставши «мачо», що приховує свою внутрішню фемінність.

В процесі психотерапії людина усвідомлює свої страхи, вразливість, тугу, агресію, проходячи таким чином, через травму.

Якщо цього не відбувається, людина продовжує шукати свого «ідеального» батька серед псевдопророків, поп-зірок та ін. поклоняючись і наслідуючи їх.


«Якщо чоловіки хочуть зцілитися, їм слід мобілізувати всі свої внутрішні ресурси, заповнивши те, що в свій час не отримали ззовні».

Зцілення чоловіка починається в той день, коли він стає чесним з самим собою, відкидаючи сором, він визнає свої почуття. Тоді стає можливим відновлення фундаменту його особистості, звільнення від липкого сірого страху, що переслідує його душу. З цим практично неможливо впоратися наодинці, для зцілення потрібен час. У терапії на це може піти півроку, рік, а може й більше. Але одужання можливе і цілком реальне.

Автор: Щербакова Наталія

---

© за матеріалами