7 способів говорити з дитиною зрозумілою мовою

Варто сказати синові: «Перед сном поприбирай іграшки», і він почав щовечора справно складати їх у коробку. Та це справжнє диво! Частіше буває зовсім не так: доводиться багато разів говорити одне і те ж на всі лади. Є кілька причин, чому діти нас не розуміють, і сім способів говорити так, щоб вони прислухалися до нас.


Діти вважають себе безсмертними істотами (що само по собі непогано), і жодній дитині якось не віриться, що саме з ним може статися нещастя. Звідси — той самий наліт легковажності або пофігізму, на який ми так часто натрапляємо, особливо коли розмовляємо з підлітками.

Діти взагалі влаштовані інакше, ніж дорослі. Через ці відмінності вони дійсно часто не розуміють нас. Або розуміють, але зовсім не так, і бачать зовсім не те, що ми мали на увазі. Бувало, скажеш доньці чи синові: «Прибери у своїй кімнаті», дитина трудиться, прибирає і начебто намагається, а в результаті ви виявляєте все той же мотлох та сміття, тільки переставлені в іншому порядку. З вашої точки зору, це неподобство. З дитячої — повний порядок, тому що цінні (красиві!) і потрібні речі нерозумно засовувати кудись подалі.

Те ж саме відбувається, коли ми про щось попереджаємо, або про щось просимо, або в чомусь намагаємося переконати дітей. Дитяче мислення конкретне і практичне. До високих абстрактних істин воно доростає до середніх, а частіше — до старших класів. Тому загальні міркування, як правило, не зачіпають їх. А нотації і повчання взагалі викликають позіхання.

До речі, про підтакування. Батьків це дратує: киває дитинка головою, погоджується, наче все зрозумів, а потім з'ясовується, що не зрозумів ні-чо-го. Але ображатися не варто. Думається, що розумні діти підтакують нам з найбільш гуманних міркувань: батьки намагаються — і так не хочеться їх засмучувати.
Що ж робити? Говоріть з дітьми їхньою мовою, і вони прекрасно зрозуміють, від чого ви хочете їх застерегти.



Щоб дитина як слід запам'ятала що-небудь, їй мало почути. Їй потрібно:

• побачити
  
• відчути
  
• сприйняти через органи чуття і емоційно (до слова сказати, наша підсвідомість працює так само, для неї рідна мова — образи і почуття)
  

Отже, хочете, щоб дитина вас зрозуміла, по-справжньому зрозуміла, створіть образ і задійте її органи чуття. Образ корисніший за довгі промови і слова, не тільки для маленьких дітей, але і для старших. Він прямим ходом іде в підсвідомість, а що туди потрапило — ніколи не пропаде.



Гра — кращий спосіб донести до дитини потрібні відомості. Причому так, щоб вони міцно закріпилися в її пам'яті і в потрібний момент «виринули» звідти.
Поки дитина маленька, всі «уроки безпеки» повинні проходити так — ненастирливо, в ігровій формі. Втім, і старші діти засвоюють важливі поняття краще, якщо ненав'язливо, «граючись» пояснювати їм. Чому? Тому що гратися для дітей так само природно, як ходити і дихати.

В ігровій формі будь-які поради сприймаються зовсім інакше, без внутрішнього протесту, тому що вони завжди до речі, тому що ви на рівних, ви партнери, ви співучасники і друзі.



Один з кращих способів щось донести до дитини — розповісти казку, де в подібні ситуації потрапляють милі персонажі, яких дитина несвідомо співвідносить із собою.



Згадайте ненависний предмет перед іспитом і те, як швидко і благополучно ви його забули, як тільки здали. Тут те ж саме. Те, що набридло і з-під палиці, — засвоюється з працею. Винен той самий внутрішній протест!

Уроки безпеки теж краще всього проводити:

• ненастирливо
  
• викликаючи цікавість і бажання дізнатися
  
• цікаво — чим цікавішими будуть ваші уроки, тим більша гарантія, що дитина засвоїть їх на «відмінно»
  

Головний принцип навчання — вчити так, щоб дитина захотіла вчитися.

Посадити дитину і прочитати лекцію — це можливо. Неможливо змусити її слухати це цілу годину. Якщо ви почали говорити, говорити, говорити і бачите, що вона підняла очі до стелі, рукою підперла голову, голову схилила вбік, ворушить губами, смикає ногою або щось малює, — можете бути впевнені, що дитина вже давно не в цій кімнаті, не з вами.

Лекції можна читати, якщо ви:

• хороший оратор і володієте даром переконування
  
• відчуваєте невщухаючий інтерес дитини
  

Лекція навіть дорослими засвоюється і відкладається в довгу пам'ять відсотків на п'ять. Так що говоріть чітко, коротко та образно.



Якщо ви хочете дати дитині рости і розвиватися, вам доведеться навчитися протистояти громадській думці. Трафаретам, звичкам, правилам давньої давнини, думку якихось перехожих, яким до всього є справа.

Легше погодитися з криками з підворіття, а краще — думати своєю головою. Але думати доведеться або заздалегідь, або про наслідки. До речі, і дитині теж не завадить вчитися спочатку думати, а потім робити (лазити, стрибати, бігати, скакати...).



Про підступність «не можна» багато батьків вже знають. З «ні» і «не...» справа йде ще гірше. Ну не хоче наша підсвідомість його сприймати!

Будь-яку заборону наша психіка зустрічає вороже. І щоб прислухатися і слухатися (а тим більше засвоїти), доводиться зробити зусилля, переступити через своє «не хочу — не буду».

Згадайте, як ви самі гніваєтеся на заборони в родині або на роботі. А дітям таке зусилля зробити ще важче (хоча б тому, що вони — народ волелюбний). Ось і виходить: ми кажемо «Ні! Не можна!», а дитина почути нас не готова, у нього «банани у вухах». Ми говоримо «не роби», а йому чується «роби, чимшвидше...».

З риторичними питаннями відбувається те ж саме: і дітей, і навіть вашу підсвідомість вони скоріше дратують, тому що на них не потрібно відповіді. Особливо зляться підлітки, коли з-під вашого питання визирає щось єхидне й заборонне типу «Я тобі зрозумілою мовою кажу: до яких пір... ?!».

Що з цього випливає?

• Намагайтеся будувати фрази так, щоб обійтися без «не», «ні» і «не можна»
  
• Уникайте риторичних запитань (особливо тоді, коли у вас поганий настрій)
  
• Будьте обережно-тактовні зі злегка іронічними натяками, це дуже часто виглядає як варіант такого витонченого підколювання і теж сердить, особливо підлітків (вони і так не впевнені в собі)
  
• А якщо вам все-таки доводиться говорити «ні», підсолодіть пігулку
  
• Отже, ваша мова повинна бути позитивною і конкретною, доброю, але не іронічною
  

Будь-яка нова інформація надходить в короткочасну пам'ять. Там вона зберігається приблизно три дні, а потім або стирається, або переходить у довготривалу пам'ять, тобто запам'ятається надовго.

Інформація переходить у довготривалу пам'ять:

• коли інформація яскрава, емоційна
  
• коли людина повторює її, повертається до неї. Цим вона ніби говорить мозку: мені це знадобиться, це важливо, пам'ятай!
  

В ідеалі повинно бути так: освоїв новий матеріал, потім повторювати: через три дні, через тиждень — через місяць. І повторення повинно відбуватися різними способами: так цікавіше і краще запам'ятовується! Про одне і те ж по — різному.

Послідовно, поступово поглиблюючи і повертаючись до пройденого, треба говорити і про прості і про більш складні речі. Дитина росте, але правила не змінюються. Вони лише доповнюються і розширюються, з'являться нові підпункти, нові повороти, але суть завжди одна.

---

© за матеріалами