Чоловічі кризи та як їх пережити

Зазвичай вважають, що це жінки як психологічно тендітніші часто потерпають від усіляких криз. Виявляється - навпаки. Жінки, наділені гнучкішою, отже, здатною швидше пристосовуватися до нових обставин психікою, легше дають собі раду з незвичним і непередбачуваним.

Криза довжиною в життя

Багато моїх колег вважають, що за великим рахунком жінки проходять лише через два переламних періоди. Це криза тридцятиріччя - перехід від юності до ранньої зрілості і п'ятдесятиріччя - входження у пізню зрілість. І обидва великі пошуки нової ідентичності у жінок пов'язані з прийняттям себе дорослішими, ніж раніше.

Чоловіки ж, ледь вийшовши з підліткового віку, стикаються з кризами кожні десять років. У двадцять - із кризою вибору, у тридцять - кризою мотивацій, у сорок - досягнень, у п'ятдесят - розбіжності між очікуванням і результатом, у шістдесят - визнання, в сімдесят - підбиття підсумків і передачі досвіду, у вісімдесят - потрібності.

На щастя, криза - не хвороба. Тож якщо ви мама чи дружина, не мусите ставитися до вашого юного чи не дуже мужчини як до хворого. Не намагайтеся давати поради - ви ж не знаєте насправді, як вчинити краще. Не кидайтеся підставляти плече, відгороджувати чоловіка від щоденних клопотів. Котрі, порівняно з душевними муками коханого, видаються марнотою.

Чоловіки не розраховують, що ви заміните для них рідну матір, вірного друга, психоаналітика. Залишайтеся дружиною. Чужий досвід у таких випадках не стає в нагоді. Кризові періоди тому й називаються такими, що під час них люди шукають власні відповіді на запитання, які раніше в них не виникало потреби ставити.

Передбачається, що впоравшись, чоловік стає сильнішим. Коли ж ви вирішуватимете за сина чи коханого, куди йому вступати, де працювати, з ким дружити, а з ким порвати стосунки, ви, звісно, полегшите якоюсь мірою його роботу. Проте, занадто старанно допомагаючи, позбавите і радості переможця.

А ще - він підсвідомо почуватиметься вашим боржником і муситиме бути вам вдячним. А це, погодьтеся, обтяжливо. Зазвичай саме через тягар вдячності, необхідність постійного визнання чиєїсь виняткової ролі в нашому житті ми часто уникаємо спілкування з нашими благодійниками. Хоч і віддаємо їм належне. Поважаємо здалеку.

Плече, жилетка, а простіше кажучи - милиці - не надто властиві жінкам амплуа.

По-перше, ця тактика лагідного прибирання до рук під виглядом невсипущої турботи позбавляє стосунки свіжого повітря і такого необхідного вітаміну довіри одне до одного.

По-друге, активно радячи чоловікові, як йому вийти з глухого кута чи нав'язуючи свою думку щодо сенсу життя, ви зменшуєте його шанси знайти власний варіант розв'язання проблеми.

Бути корисними часто хочуть невпевнені у собі жінки, які вважають, що кохання треба заробляти і боротися за нього. Вони звикли думати, що їх самих собою любити немає за що, тому намагаються тримати під контролем усі сфери життя, зокрема й чоловіка чи сина.

Криза середнього віку чи юна коханка?

Беручи до уваги, що зворотній бік комплексу меншовартості - надміру роздуте его, часто такі жінки-страждалиці будь-які зміни у поведінці коханого сприймають на власний рахунок.

Поширена ситуація. Він і вона живуть разом п'ятнадцять років, мають двох хороших дітей, не сваряться. Але останнім часом чоловік почав вечорами усамітнюватися біля комп'ютера, замкнувся у собі. Дружина робить висновок, що він її вже не любить і - класичне - "в нього хтось є".

Хоча, як виявилося, він саме переживав кризу сорока років. Коли начебто все добре, усього вистачає, але ніщо по-справжньому не радує. Отже, йому потрібен був час, щоби переосмислити щось, розібратися зі своїми почуттями наодинці.

І найкраще в цей час - не влаштовувати істерик, не вимагати запевнянь у коханні, а дати йому спокій.

Але тільки за крок до розлучення жінка усвідомлює, що чоловік - не її власність, що він, зрештою, як і інші члени родини, має право на своє окреме життя.


Головна допомога - дати спокій

Що ж до дітей, то намагаючись робити за них вибір, ми маскуємо таким чином наш страх відпустити їх у доросле життя. І передаємо страх перед життям їм. Головне в таких ситуаціях - не переходьте особистісні кордони.


Допомагайте лише тоді, коли вас просять. Не беріть на себе опіку за долю дорослих людей, позбавляючи їх таким чином права самим ухвалювати важливі рішення. Перемикайтеся на власні інтереси і турботу про себе.

Якщо ж ви - той самий чоловік у періоді чергової вікової кризи, не драматизуйте надмірно своє становище. Не впадайте у крайнощі, вважаючи або що вам усі винні, або що це ви змушуєте всіх страждати.

Пам'ятайте: якщо ви навіть нічого не вчинятимете, криза минеться сама собою. І те, що ви її переживете, вже можна вважати перемогою.

Автор: Олена Савінова (Психолог)

---

© за матеріалами