Шпанська мушка: отрута чи афродизіак?

Шпанські мушки - зовсім не мушки, а жуки-наривники. І в більшості країн Європи вони відомі не як «шпанські» (іспанські), а як «російські», оскільки завозили їх здебільшого з Росії. Популярність же ці комахи придбали як легендарний афродизіак - любовним зіллям з наривників користувалися всі знамениті ловеласи галантного віку.

Більшість комах в своєму розвитку проходить чотири стадії - яйце, личинка, лялечка (деякі, правда, обходяться без неї), доросла комаха (імаго). А ось жукам-наривникам (сімейство Meloidae) доводиться долати до семи стадій, перш ніж вони «подорослішають». Це явище називається гіперметаморфоза. У тих наривників, чий розвиток пов'язаний з бджолами, з яєць виводяться триунгуліни, маленькі рухливі первинні личинки, чиє завдання - знайти господаря, на якому вони будуть паразитувати. Триунгуліни підіймаються на квітки, де підстерігають бджіл.



Якщо личинці пощастить, вона зачепиться за волоски на тілі бджоли і полетить в її гніздо, а коли бджола відкладе яйце, перебереться на нього. З'ївши яйце, триунгулін перелиняє в личинку другого віку, яка буде харчуватися запасами, заготовленими бджолою для свого потомства. Досить скоро личинка жука стане товстеньким «черв'ячком» - вступить в третю стадію розвитку. Коли в бджолиному гнізді нічого не залишиться, «черв'ячок» перетвориться в несправжню лялечку і зазимує. При несприятливих умовах «зимівля» може тривати цілий рік, а то й кілька років. Зрештою несправжня лялечка перевтілюється в личинку четвертого віку, яка, не харчуючись, розвивається в справжню лялечку, а та - через кілька діб - в імаго.

Довгий час триунгулін, знайдених на бджолах, вважали зовсім іншими комахами - паразитами, подібними до вошей, що живуть на перетинчастокрилих. Карл Лінней навіть назвав триунгулін бджолиними вошами (Pediculus apis), і тільки англійський зоолог Джордж Ньюпорт в першій половині XIX століття довів, що цей паразит - личинка наривників.

Дорослі жуки харчуються листям, пагонами, нектаром, пелюстками і пилком квіток, а деякі і взагалі нічого не їдять. Оскільки майже весь розвиток наривників протікає під землею, а вихід імаго з лялечки може затриматися на кілька років, ці комахи добре виживають в сухих степах і пустелях. Але щоб забезпечити себе водою, жукам доводиться на добу з'їдати масу рослин, що на порядок перевищує їх власну.

Наривниками цих жуків прозвали тому, що в їх покриві і гемолімфі міститься кантаридин - отрута, яка при потраплянні на шкіру людини може викликати виразки і опіки. Відчувши небезпеку, наривники виділяють крапельки гемолімфи з рота, зчленувань лапок та антен. Середньоазіатські скотарі називають цих жуків «алла-гулюк», що означає «біда», оскільки худоба, іноді, гине, з'ївши рослини разом з наривниками. Щоб уникнути масової загибелі, пастухам доводиться кочувати на вологі гірські пасовища.

Кантаридин відлякує і плазунів, а ось їжаки, кури, індички і земноводні без шкоди для себе годуються наривниками. При цьому кантаридин, накопичуючись в м'ясі жаб, може викликати отруєння у людей, що їх скуштували. Саме так в 1861 році отруїлися солдати французького Іноземного легіону в Африці, але розкрили справжню причину загадкової важкої недуги лише 130 років потому: біохімік Томас Ейснер з Корнельського університету з'ясував, що перед смертю солдати відчули сильне збудження. Адже кантаридин не тільки отрута, але і афродизіак.


Зілля з наривників - шпанської мушки - було дуже популярне в галантних віках, незважаючи на добре відомі важкі наслідки. Так, в 1772 році маркіз де Сад підсипав гостям товчених наривників і спостерігав, як «всі як один... і чоловіки, і жінки відчули хтиве печіння; кавалери накинулися на жінок без всякого сорому... збудження досягло до фатальної межі».

Шпанська мушка - це не один якийсь вид. Під цією назвою відомі кілька жуків: казахстанські Lytta flavovitatta, L. menetriesi та Lytta vesicatoria, що мешкає на півдні помірної зони Євразії. У першій половині ХХ століття СРСР експортував цих жуків для виготовлення наривного пластиру, що рятує від бородавок. Сьогодні наривники в медицині застосовуються рідко: їх замінили синтетичними препаратами. Однак оскільки серед них є як «шкідники», що вражають культурні рослини, так і «корисні» види - паразити саранових, в країнах з посушливим кліматом їх пильно вивчають. Ентомолог Сергій Колов з Казахського національного університету імені аль-Фарабі відзначає, що зі 100 казахстанських наривників тільки 39 становлять небезпеку для посівів. А кантаридин, на думку біохіміка Карем Гхонеіма з Університету імені аль-Азхара в Каїрі, може використовуватися в складі пестицидів і гербіцидів, нешкідливих для природи.

---

© за матеріалами