Міноги - найогидніші і найдивніші тварини, які живуть в океані (фото)

Мінога. Вона виглядає так, ніби її придумав творець «Чужого» Ганс Гігер, а її личинки потрапили на Землю з іншої планети, щоб вирости і вбивати. В принципі, дорослі міноги так і поступають з річковими мешканцями, чіпляючись до них щелепами і присмоктуючись, щоб буквально розчиняти жертву живцем і пити з неї соки. Не дивно, що римські аристократи використовували міног для однієї з найболючіших страт.



Різні народи дали цій тварині такі назви, ніби мова йде про якогось демона, що з'являється в різних іпостасях. Японці називають їх ятсум-унагі, що означає «восьмиокий вугор», римляни наділили їх ім'ям, відомим і до наших днів, lampetra, що перекладається як «ті, що лижуть камінь». Таке прізвисько більш ніж підходить тварині, у якої немає щелеп, але є гострі зуби, що лійкою йдуть в глотку. Краще уявлення про цього монстра можна скласти, простеживши за коротким, але дивним життєвим циклом.



Личинки міноги, яких називають піскорийками, вилуплюються з ікринок через два тижні після запліднення. Вони схожі на маленьких слизьких черв'яків зі світло-бежевою шкірою, що нагадує оболонку лицехватів. Вони і ведуть себе подібним чином. У них ще немає очей, немає сформованих зябер і немає дихального шляху - вони беззахисні і безпорадні. Тому напівсліпі піскорийки пірнають під каміння і сидять там кілька днів, харчуючись лише залишками «жовтка» власної ікринки, що збереглися в печінці. У цей момент вони нагадують тих тварюк з «Прометея», що як змії повзали в чорних водах корабля.



Через кілька тижнів личинки, так само звиваючись, залишають своє укриття і несуться течією, періодично занурюючись в мул і разюче міняючи свій організм. На місці довгої вузької смуги по боках з'являються зяброві мішечки, здалеку схожі на сім очних отворів. Округлий рот обростає гострими зубами, а в горлі ховається язик з іклами на кінці. І найголовніше - формується рідкий хребет. У тілі міноги немає жодної кістки, тільки м'язи, жир і хрящі, але всі вони тримаються на пружній хорді - зчленуванні тоненьких трубочок, наповнених рідиною. Коли сформовується хорда, міноги виходять на полювання.



Паразитичні міноги впиваються роговими зубами в тіло жертви. І поки маленькі ікла проникають все глибше під шкіру, хижа тварина впорскує у відкриту рану щось на зразок шлункового соку. Шлунок у міног атрофований, його практично немає, стравохід відразу переходить в кишечник, але переробляти їжу якось треба, тому міноги роблять це в тілі своєї жертви. М'ясо і кров тварини перетворюється в рідку кашку, і в цей момент безщелепна тварюка викидає вперед довгий ікластий язик, ніби Чужий свій маленький рот, і поїдає ним криваву рідину.



Під час Римської імперії чутки про кошмарних тварюк поширювалися серед рабів, тому що їхні господарі використовували древніх істот в якості покарання. Один з наближених Октавіана Августа, Ведій Полліон, розводив міногів для власного садистського задоволення. Він відгодовував їх, зберігаючи лише найбільших. Раба, що провинився, кидали в басейн з міногами і закривали гратами, щоб той не зміг вибратися, поки його повільно будуть пожирати слизькі кровопивці.



Під час свого дружнього візиту Октавіан дізнався про цю жорстоку розвагу від раба-втікача, який до цього випадково розбив кришталевий кубок господаря. Правитель не тільки звільнив раба, але і розбив всі інші кубки в якості покарання Ведію.




Після розтину міноги ще більше здаються схожими на гостей з космосу.
Тому доволі іронічним здається захоплення короля Англії Генріха I смаженими міногами. Деякі історики навіть стверджують, що саме нездорова пристрасть до вишуканих делікатесів послужила причиною отруєння і смерті короля. Можливо, саме цей факт спонукав Джорджа Мартіна додати незвичайну страву в свою книгу «Пісня льоду і полум'я».



Зрештою моторошні хижаки, що свого часу панували на планеті і поїдали рабів більше двох тисяч років тому, сьогодні перетворилися лише в делікатес для цінителів огидного.

---

© за матеріалами