Жителі цього острова нікого не пускають на свою землю ось вже тисячі років

Жителі острова Північний Сентинель в Індійському морі з незапам'ятних часів ізольовані від зовнішнього світу: вони зустрічають стрілами всіх, хто намагається потрапити на острів, і живуть так, ніби надворі кам'яний вік. Остров'яни захищають свою самобутню культуру, яка обов'язково буде знищена, варто аборигенам Північного Сентинелю долучитися до благ цивілізації.

У XIX столітті на скелях кілька разів розбивалися кораблі. Екіпажі намагалися висадитися на берег, але тубільці проганяли їх стрілами. Одного разу в 1897 році до острова причалила поліція, яка гналася за збіглим каторжником. Поліцейські знайшли його в лісі з перерізаним горлом і потиканим стрілами тілом і поспішили звідтіля забратися.



Північний Сентинельський острів (ще його називають Північний Часовий) - невеликий, 72 кв. км, і живе там не більше 400 чоловік. У серпні 1981 року на мілину біля його берегів сів корабель «Прімроуз». Тубільці були налаштовані дуже агресивно, кидали в людей списи і стріляли з луків. На щастя, корабель був занадто далеко від берега і ніхто не постраждав. Екіпаж евакуювали вертольотом, а «Прімроуз» так і залишився стояти занедбаним.



Кілька разів вчені намагалися вступити з острів'янами в контакт: привозили дари, щосили посміхалися і вітально кланялися. Але тубільці виявляли лише презирливу байдужість або погрожували списами.



У 1991 році один індійський учений раптом зумів добитися уваги непохитних аборигенів. «Дорогою» до серця виявилися... червоні пластмасові відра. Протягом декількох років остров'яни забирали відра, залишені на березі, але спілкуватися відмовлялися і близько до вчених не підходили. З їхніх вигуків антропологи зрозуміли, що сентінельці розмовляють мовою, анітрохи не схожою на інші андаманські, і зробили висновок, що живуть вони ізольовано з незапам'ятних часів.



А потім навіть і це припинилося: сентінельці стали стріляти у вертольоти та кораблі з луків. У 2006 році сталася трагедія: вони вбили двох нещасних рибалок, чий човен занесло на острів негодою.

Офіційно острів управляється Індією, але уряд заявив, що не буде втручатися в життя остров'ян: нехай живуть, як хочуть. Їх навіть охороняють і не дозволяють туристам висаджуватися на берег. По-перше, небезпечно, а по-друге - у тубільців немає імунітету проти наших хвороб і їх може вбити простий нежить.



Хоча аборигени ні краплі не цікавляться зовнішнім світом, вони не перестають збурювати нашу уяву. У них є своя сторінка в Фейсбуці і купа сайтів, про які вони не підозрюють. Якби їм хтось розповів, вони б, напевно, запитали: е-е-е, навіщо все це?



Час там ніби завмер в якомусь далекому-далекому минулому, коли люди вірили, що в деревах і каменях живуть боги. Як це взагалі - жити так, немов ніхто і ніколи не винаходив атомну бомбу та інтернет?

---

© за матеріалами