Притча про те, як з'явилися гроші

Жив був фараон. Були в нього раби, які вдень і вночі будували йому піраміду. Та раби були нещасними, і тому працювали погано. Будова затягнулася. Раби могли повстати в будь-який момент.

- Дивіться, - сказав фараон жерцям - внизу довгі шеренги закованих у ланцюги рабів несуть по одному каменю. Їх охороняє безліч солдатів. Чим більше рабів, тим краще для держави - так ми завжди вважали. Але, чим більше рабів, тим більше доводиться побоюватися їхнього бунту. Ми підсилюємо охорону. Ми змушені добре годувати своїх рабів, інакше, вони не зможуть виконувати важку фізичну роботу. Але вони - все одно, ліниві і схильні до бунтарства...

І був у нього жрець на ім'я Демон Кратій. Одного разу він сказав фараонові:

- Дивися, як повільно вони рухаються, а зледачіла варта не поганяє їх батогами і не б'є, навіть здорових і сильних рабів. В мене є одна ідея. Можна зробити так, що вони будуть рухатися набагато швидше і їм не потрібна буде варта. Охоронці теж перетворяться на рабів. А звершити це все можна так. Нехай сьогодні ввечері, перед заходом сонця, глашатаї рознесуть указ фараона, в якому буде сказано: «Зі світанком нового дня, всім рабам дарується повна свобода. За кожен камінь, доставлений в місто, вільна людина буде отримувати одну монету. Монети можна буде обміняти на їжу, одяг, житло, палац у місті і навіть на саме місто, якщо назбирати достатньо монет. Відтепер ви - вільні люди»...

Вранці наступного дня жерці і фараон знову піднялися на майданчик штучної гори-піраміди. Картина, що постала їхнім поглядам, вражала уяву. Тисячі людей, колишніх рабів, наввипередки тягли ті ж камені, що й раніше. Обливаючись потом, деякі несли по два камені. Інші, у яких було по одному, бігли, піднімаючи пил. Деякі охоронці теж тягли каміння.

Люди, які відтепер вважали себе вільними, адже з них зняли кайдани, прагнули отримати, якнайбільше жаданих монет, щоб збудувати своє щасливе життя.

Демон Кратій ще кілька місяців провів на своєму майданчику, із задоволенням спостерігаючи за подіями внизу. А зміни були колосальними. Частина рабів об'єдналася в невеликі групи, спорудили візки і, доверху навантаживши їх камінням, обливаючись потом, штовхали ці візки.

- Вони ще багато пристосувань навигадують, - із задоволенням думав про себе Кратій, - ось уже й послуги внутрішні з'явилися: рознощики води та їжі. Скоро оберуть собі начальників, суддів. Нехай вибирають, адже вони вважають себе вільними. А суть не змінилася, вони, як і раніше, тягають каміння...

---

© знайдено в мережі