Війна гучності. Чому звук вінілу та CD відрізняється?

А ви знали, чому музичний альбом називають "альбомом"? Як тільки з'явилися перші платівки, вони могли вмістити в себе тільки одну-дві композиції. Музичні лейбли запропонували слухачам ідею - "книжку-альбом" в яку можна було скласти кілька платівок. Звідти і назва. Виглядало це приблизно так.



Якщо розглядати всю аудіотехніку та формати запису аудіо, то від початку за мету ставилися дві речі - достовірна та доступна передача звуку слухачеві. Інструментами як правило були електронні схеми, з мінімумом сторонніх шумів, динаміки, без зайвих коливань і формат аудіо, який передає ці коливання максимально чисто. В плані доступності необхідно було вмістити музику на носії компактно, і недорого.

Вимоги привели до появи нового формату, відомого нам усім LP, або довгограючої платівки. З одного боку він давав можливість програвати музику стерео, з іншого боку вміщував в себе від 7 до 24 хвилин музики на одній стороні, залежно від діаметра диска. В подальшому ці вимоги привели до відомого нам стандарту - пісні звучать близько 3,5 хвилин, або ж кратно (як Bohemian Rhapsody).

А чи знали ви, що фраза "Рок на костях" пішла від радянської практики копіювання окремих західних платівок на листи від флюорографії. Виглядало це так.



Корпорації працювали над більш доступними форматами аудіо, так, наприклад, у 1963 році компанія Philips представила формат аудіокасет, що зробило можливим появу портативних музичних плеєрів протягом 10 років. Формат аудіокасет відрізнявся вкрай низькою якістю звучання у порівнянні з вініловими платівками як з точки зору сторонніх шумів, так і з точки зору частоти дискретизації (чіткості). При цьому формат полюбився і став дуже популярним. Люди звикли, що музика може бути завжди поруч.

Звикання відбувалося одночасно з появою нового формату Audio CD, або ж звуковий компакт-диск, розробленого все тією ж Phillips. Прорив - якість вінілу без стороннього клацання, яке завжди вважалося мінусом. Нижче - перший музичний компакт-диск в історії, група ABBA.



Музики в житті ставало все більше, це призвело до величезної конкуренції між лейблами. Кожен хотів заробити більше, полем бою були обрані радіостанції та телебачення. Цей процес названо Війною гучності. Корпорації вважають, що чим голоснішою буде їхня пісня, тим краще її запам'ятає слухач.

Ми отримали з такого:


Таке (цегла):


Очевидно, що подібне збільшення гучності позначилося на музичних нюансах, тихе зазвучало гучніше, гучне тихіше, особливо тонкі нюанси обрізалися в догоду гучності. У подібному вигляді звук перекочував в MP3, однак причому тут Вініл, ми ж, здається, про нього говорили?

Виявилося, що вініл фізично нездатний до такого завищення гучності.



При проробленні тих же маніпуляцій зі звуком на вінілі, платівки, фактично, не могли програватися. Голка постійно перестрибувала між доріжками, а так як слухачів вінілу залишалося чимало, лейбли прийняли рішення - зведення альбому для CD і вінілу робити окремо, тим самим виділивши нішу слухачів, які приділяють увагу звучанню, як з боку носія, так і з боку джерела. Тому один і той же альбом для двох носіїв практично завжди звучить по-різному, над ним працюють різні команди звукорежисерів.

На сьогоднішній день вініл, або його цифрова копія - один з небагатьох способів послухати музику кінця 80-90-х років, в адекватній якості.

Практика "окремий звукорежисер для платівки" досі актуальна, це привід поглянути по-новому на знайому музику. На сьогоднішній день рівень продажу вінілових платівок зростає з року в рік і сьогодні знаходиться на рівні 80-х років.

---

© знайдено в мережі