Щоденник бортінженера Міжнародної космічної станції

44-річна американка Сандра Магнус провела на навколоземній орбіті 133 дні — з 14 листопада 2008 року по 28 березня 2009-го. Разом з космонавтом Юрієм Лончаковим і астронавтом Майклом Фінком вона брала участь у 18-ій експедиції на Міжнародну космічну станцію. Це був не перший політ Магнус в космос: у 2002 році вона брала участь в експедиції шаттла Atlantis STS-112. Однак на МКС Магнус вперше вела інтернет-щоденник. Постійного інтернет-зв'язку зі станцією немає, так що свої записи і відповіді на запитання читачів Магнус відправляла по електронній пошті — іноді з великою затримкою — на Землю, в Науково-технологічний університет штату Міссурі, де редактори поміщали їх в блозі spacebook.mst.edu.


Як у космосі виходити в інтернет і дивитися телевізор?
Телевізора у нас немає, хоча з центру управління польотом нам іноді надсилають файли з телепередачами і фільмами. Зате наша експедиція проводить експеримент з інтернетом. Поки працює тільки електронна пошта та IP-телефонія, коли є супутниковий зв'язок із Землею. В експерименті задіяний лише один комп'ютер, який не підключений ні до однієї з наших систем і отримує інтернет-сигнал з ЦУПа через супутник. Дуже важливо, щоб цей комп'ютер був повністю ізольований, щоб ми не підхопили жодних земних вірусів.

Як спати в космосі?
Задачка не з простих, прямо скажемо. Ви, напевно, цього не усвідомлюєте, але всі ми звикли до того, що, коли ми засинаємо, на нас діє сила тяжіння. Завдяки цій силі ми можемо лежати на ліжку, а наші голови залишаються на подушці. Коли я перший раз засинала в невагомості, у мене постійно було відчуття, що я падаю, і я все чекала, коли ж вдарюся я об підлогу. Через якийсь час я навчилася як слід пристібатися в своєму спальнику і звикла до того, що парю в повітрі під час сну (і не відчуваю під собою твердої поверхні на зразок ліжка).

Як одягатися в космосі?
Уявіть собі, що ви живете в місці, де нічого не можна поставити або покласти. Якщо ви що-небудь куди-небудь поставите або покладете, воно тут же полетить і зникне. Ніякої стабільності. А тепер задумайтесь, як часто протягом дня вам доводиться що-небудь куди-небудь ставити або класти... Ось ви прокинулись і вилізли з ліжка. Ваше ліжко стоїть на підлозі, де його утримує сила земного тяжіння. Ви йдете до шафи, щоб дістати одяг. Одяг висить в шафі, тому що його утримує сила тяжіння. Ви знімаєте піжаму і кидаєте її на підлогу або у кошик для білизни. Там вона і залишається, тому що її утримує сила тяжіння. Загалом, ви, напевно, зрозуміли і можете самостійно продовжити розумовий експеримент. Проблема в тому, що ми тут, нагорі, позбавлені розкоші сили тяжіння.

Зранку я прокидаюся і вилажу зі спального мішка, який прив'язаний до стінки. Коли я відкриваю контейнер, щоб дістати свій одяг, він так і норовить розлетітися по всьому відсіку, причому весь відразу. Коли я знімаю піжаму, вона теж кудись летить, за нею доводиться ганятися, щоб приліпити до стіни з липучками. Зрозуміло, чим важче завдання, тим міцніше потрібно подумати, перш ніж за нього братися. І так у всьому. Якщо вам для чогось знадобилися інструменти, то їх потрібно не тільки знайти, але покласти у таку ємність, з якої вони не полетять (повірте, вам доведеться несолодко, якщо в космосі у вас пропаде який-небудь дрібний інструмент!). Прямо скажемо, немає нічого простіше, ніж загубити щось на МКС! Ось чому липучка — головний друг астронавта.

Як ходити в туалет в космосі?
Гаразд. Ви довго цього чекали — отримуйте. Взагалі-то, якщо задуматися, це досить цікава інженерна проблема. Що відбувається на Землі, коли ви йдете в туалет? На Землі працює гравітація, завдяки якій все й падає вниз, в унітаз. А тепер уявіть, що стається, якщо немає гравітації. Конструктори досить довго билися над космічним нужником, тому що їм потрібно було придумати спосіб, як ізолювати сечу і фекалії і поміщати їх в спеціальний резервуар. Виявилося, що повітряні потоки можуть з цим впоратися, так що в підсумку туалет працює за принципом пилососа. Коли ви йдете в туалет в космосі — не важливо, на шатлі або на МКС, — перше, що потрібно зробити, — включити вентилятор, що нагнітає повітря в спеціальний шланг, в який ви будете робити всі свої справи. Повітряні потоки несуть сечу, і через шланг вона переправляється в резервуар. З дефекацією — те ж саме. Включаєте вентилятор, щільно закриваєте попою вихідний отвір шланга, і повітря забирає все геть. Працює просто відмінно!

Навіщо в космосі потрібні тортильї?
Тортилья в космосі — це основа основ, перша справа. Ми їмо тортильї замість хліба, тому що вони не кришаться. Тільки уявіть, що б було, якби у нас на орбіті був хліб, який постійно розвалюється на дрібні шматочки і крихти! Вони б не падали на підлогу, ні — вони, скоріше, літали б по всій станції і навіть могли б потрапити в очі, що вкрай неприємно. А тортильї стають таким собі універсальним носієм для будь-якої їжі. Не можу придумати нічого, чого не можна було б загорнути в тортилью або намазати на неї і чого б ми вже не клали або не намазували. Відповідно, головна мета будь-якого екіпажу — забезпечити необхідний запас цього продукту на борту, щоб всі буквально плавали в тортильях (по затребуваності вони поступаються хіба що кофеїну).

Справа в тому, що навіть 16-денний цикл живлення, складений з урахуванням наших переваг, в якийсь момент приїдається. А з тортильєю все стає набагато веселіше: можна, наприклад, намазати на неї чорних бобів, додати трохи плавленого чеддера, гострого соусу і — вуаля, абсолютно новий смак! Чого я тільки не мазала на тортилью: яблучне пюре і арахісове масло, яловичий фарш з помідорами, артишоками (дегідрованими) і сальсою, тунець з майонезом і гірчицею, ванільний пудинг з полуницею... Правда, моїм улюбленим блюдом залишається підігрітий плавлений чеддер, тортілья і трохи сальси — виходить космічна сирна кесаділья. Цим рецептом зі мною поділилася Пеггі Уїтсон (американський біохімік, астронавт, учасниця 5-ої експедиції на МКС 2002 році і командир 16-ї експедиції в 2007 році. — Esquire), коли я була в космосі вперше.

Що робити в космосі з цибулею і часником?
А ось ще одна маленька хитрість, якої мене навчила Пеггі Уїтсон: як приготувати смажений (печений? тушкований?) часник в підігрівачі для їжі (у ньому зазвичай розігрівають консерви і всякі банки). Фрукти, цибулю і часник нам привозять російські «Прогреси» і наші шатли. Щоб приготувати часник (а я додаю до нього ще й цибулю), берете пакетик із фольги — з тих, в яких росіяни зберігають свою дегідровану їжу, — кладете в нього часник і крупно шинковану цибулю, додаєте трохи оливкової олії, загинаєте фольгу, щоб пакетик помістився в підігрівач, і включаєте його. Прилад працює тільки 30 хвилин, так що кожні півгодини потрібно підпливати і включати його знову. Коли ви повторіть процедуру 4-5 разів, у вас вийде запечений часник з цибулею. Використовуючи ці інгредієнти і трохи спецій, я, наприклад, приготувала два види тунця: один з печеною цибулею і солодкою гірчицею, інший — з цибулею, часником, імбирною пастою і майонезом. А на Різдво я зробила стейки з білого тунця, смажені по-техаськи з лимонним і часниковим соусами. Я навіть готувала російський салат з крабових паличок, кукурудзи та яєць (довелося використовувати яєчний порошок, з якого ми робимо омлети, хоча по-хорошому потрібні звичайні варені яйця). Жартома я туди додала трохи хрону... до Речі, яєчний порошок і кукурудза — справжній кошмар космічного кухаря, тому що в них майже немає вологи. Кукурудза обожнює прилипати до всього навколо, включаючи ложку, а яєчний порошок — затятий прихильник ентропії (розлітається у всі можливі сторони!).

Як приймати душ у космосі?
Взагалі-то ми не приймаємо душ — ми обтираємось вологою губкою. Гравітація дуже допомагає, якщо вам потрібно прийняти душ. Просто залазите у ванну, включаєте воду, і вона тече на вас зверху вниз, а потім йде в каналізацію. Але якщо немає сили, яка притягує воду вниз, ця система не працює. Якщо включити душ у космосі, вода з нього витече, і так і залишиться, збираючись в одну велику краплю. Якщо вам вдасться відокремити цю краплю від душу і вона до того ж попливе у вашу сторону, потрібно бути дуже обережним і стежити, щоб вода не потрапила вам в ніс і в рот (інакше не зможете дихати). І навіть якщо все пройде успішно, вам потім доведеться позбутися від всієї води — до останньої крапельки, або з допомогою спеціального рушника, або за допомогою потоків повітря, які зженуть її в безпечне місце.

Як читати книги в космосі?
Відмінне питання! Взагалі-то сторінки постійно закручуються вгору, і це страшно дратує. Тому ми використовуємо спеціальні прищіпки.

Як виглядає Земля з космосу?
Ми летіли над Атлантикою з півдня на північ — через Африку та Європу, а потім, пролетівши через Азію, опинилися над Тихим океаном трохи на схід Австралії і Нової Зеландії. Я точно не знаю, де ми були, але вже стояла ніч, коли я прилаштувалася біля ілюмінатора стикувального відсіку. Начебто це було на правому борту, але взагалі-то я в цьому відсіку завжди плутаюся, так що навіть люк знаходжу з величезним трудом. Світло в стикувальному відсіку було вимкнене, але воно працювало в СМ (службовий модуль) і ФВБ (функціональний вантажний блок), так що відблиски заважали дивитися в ілюмінатор. Мені довелося закрити скло руками, притиснутися до нього, а потім трохи почекати, доки очі не звикнуть.

А тепер уявіть, що ви тут, на МКС, поруч зі мною, дивитеся в ілюмінатор стикувального відсіку. Вам видно не тільки Землю, яка пропливає під вами, але і горизонт з нічним небом. І ось що ви бачите. Темна ніч. По всій Африці видно грозові хмари, мерехтять блискавиці; яскраві спалахи вихоплюють і освітлюють то одну, то іншу хмару. Гама кольорів — від оранжеватого до біло-блакитного. Одні блискавки — це просто згустки світла, інші пронизують небо характерними прожилками, які зазвичай видно з Землі. Все це триває кілька хвилин. Іноді внизу пропливає місто, в якому яскраві вогні сяють на тлі мерехтливого світла. Але ось буря залишилася позаду, МКС летить над густонаселеними районами, де Земля добре освітлена. Навіть берегову лінію океану можна розрізнити завдяки містам з прожилками вулиць, які прилаштувались вздовж неї.

Але найбільше в очі кидається нічне небо. Хоча горизонт залишається у темряві, світло, що йде від міст і відбивається хмарами, дозволяє розрізнити кордон між Землею і космосом. Нічне небо — синяво-чорне на тлі нічного горизонту. Але в ньому можна розрізнити точки — білі, червоні, помаранчеві, всі різного розміру. Вони всюди. Відмінно видно Чумацький шлях. Він піднімається з-за поверхні Землі, як мерехтлива біла стежка, що йде вдалину і кличе вас з собою. Зірки оточили землю і обернули її горизонт — як ковдра з світла, свідоцтво того, що ми не одні. Безкраї простори космосу стають по-справжньому очевидними, коли ви бачите, як унизу повільно прокручується Земля.

Коли наближається термінатор (межа світла і тіні на поверхні планети), першими промені сонця доходять до станції. Скоро настане світанок. Сонячні промені стають червонуватими, потім помаранчевими, а потім, коли сонце починає з'являтися з-за обрію, — яскраво-білими. Внизу, як і раніше, темно, навіть темніше, ніж раніше, і нічне небо з його мерехтливими діамантами починає повільно зникати, поки не розчиняється у відбитих сонячних променях.

Missouri University of Science and Technology / spacebook.mst.edu

---

© знайдено в мережі