Ніжки «Золотий лотос»: варварські традиції Китаю (фото)

Китайська традиція бинтування ніжок у маленьких дівчаток бере свій початок тисячі років тому. З того часу мільйони китайських дівчат з різних соціальних верств витримували надзвичайний біль, в гонитві за сумнівним еталоном - крихітними ніжками «лотос».



Бинтування ніг дівчатам («перев'язана ступня») застосовувалося з метою зберегти довжину стіп на рівні трьох дюймів (7 см).

Спочатку ступні вимочували в суміші трав'яних відварів і крові тварин, щоб пом'якшити їх, а потім згинали пальці до тих пір, поки ті не ламалися. Після цього порушувалося склепіння стопи, і ступня туго обмотувалася бинтами, поки не набувала трикутної форми.

Крихітні ніжки, які називали «золотими лотосами», робили жінку більш витонченою, сексуально привабливою, беззахисною, яка постійно потребує чоловічого захисту. Традиція з'явилася в VII столітті і проіснувала до 1900-х років. Цей вкрай болючий процес зазвичай приводив до довічної інвалідності.



Існує кілька теорій про те, як зародився цей дивний звичай.

Так наприклад, міфи, що оточують богів і богинь Китаю, включають в себе розповідь про лиса, який, в спробі прикинутися імператрицею, приховав свої ноги, перебинтувавши їх.

Інша теорія говорить про те, що остання імператриця з династії Шан була косолапою і вмовила свого чоловіка зобов'язати всіх молодих дівчат стягувати і бинтувати ноги, щоб на їхньому фоні не відчувати себе неповноцінною.

Основна ж теорія розповідає про принца Лі Ю, який правив в одному з царств Південного Китаю. У принца була улюблена танцівниця серед його наложниць. «Безцінна наложниця» танцювала у взутті з золота на невеликій платформі, що за формою нагадувала квітку лотоса.



Цей танець чимось нагадував сучасний балет. Решта дівчат гарему, бачачи любов принца до «Безцінної наложниці», намагалися наслідувати її, бинтували і перетягували свої ступні. Танцівниці, стягуючи ступні в форму лотоса протягом тривалого часу, викликали незворотні фізіологічні зміни ступень.

В ті часи ніжка-лотос була першою ознакою багатства і добробуту жінки. І чим меншого розміру була ніжка, тим більше цінувалася жінка.



Бинтуванню піддавалися дівчатка у віці від 5 до 7 років. Саме в цьому віці кістковий хрящ найбільш схильний до деформації при зовнішньому впливі.
Всі пальці за винятком великого, щільно притискалися до підошви. Потім ступню обмотували вздовж, щоб вигнути її в формі дуги.



Взуття міняли регулярно, кожного разу пара була меншою за попередню. Для дитини це була страшним катуванням. Ноги розбухали, кровоточили, гноїлись, кістки ламалися.



Через два-три роки, якщо дівчинка виживала, нога була "готова". Довжина ступні не перевищувала 7-10 см. Молода китаянка з великим трудом могла ходити без сторонньої допомоги. При цьому нога деформувалася настільки, що була мало подібною на людську кінцівку.



Безпорадність, з одного боку, свідчила про знатне походження. Це означало, що дівчина не знає роботи, і навіть ходити їй немає потреби - її носять на руках слуги. З іншого боку, покалічені ноги допомагали контролювати дівчину, слідкувати за її моральністю і гарантували, що вона не піде кудись на побачення.



Крихітні ступні жінки порівнювалися з квіткою лотоса або лілії, а сама процедура називалася "Золоті лотоси".

У різних регіонах Китаю існувала мода на різні способи бинтування ніг. Десь була в пошані вужча ступня, десь - більш коротка. Налічувалося кілька десятків різновидів - "пелюстка лотоса", "місяць молодик", "струнка дуга", "парость бамбука" та інші.



Ця традиція зберігалася аж до початку 17 століття, будучи привілеєм знаті і вищого стану. В кінці 1600-х років мільйони жінок по всьому Китаю бинтували ступні, бажаючи таким чином підняти свою соціальну значимість в очах інших людей.

І, не дивлячись на те, що в 1911 році бинтування ступень було заборонено, дівчата продовжували терпіти муки в гонитві за «красою».

Кінець страшної традиції прийшов з Комунізмом, коли Мао Цзедун оголосив Китай Народною Республікою в 1949 році.

---

© знайдено в мережі