Як раніше мили вікна в хмарочосах (фото, відео)

Разом з появою в Нью-Йорку найвищих в світі будівель постало питання і миття вікон у них. Адже одна справа помити вікна у себе в квартирі, і зовсім інша в 50-і або навіть 100-поверховому будинку в якому їх тисячі. І мити вікна там треба набагато частіше, ніж ми це звикли робити у себе вдома.

У знаменитому на весь світ нью-йоркському хмарочосі The Empire State Building існував спеціальний підрозділ, в якому на постійній основі працювало вісім чоловік. Всі вони відповідали за чистоту 6514 вікон найвищої на той момент будівлі в світі. Відповідно до прийнятого керуючою компанією нормативу, кожне вікно повинно було бути вимитим всередині і зовні не рідше, ніж один раз на два тижні.

Якісь вікна за цей час забруднювались більше за інших, якісь менше, але мити слід було всі без винятку. До того ж, грандіозна офісна будівля, вид з вікон якої був однією з головних конкурентних переваг, не могла собі дозволити щоб цьому прекрасному виду заважали брудні розводи і патьоки.

Мийники ділилися на двійки, кожна з яких відповідала за 25 поверхів. Та двійка, що закінчувала свій фронт робіт швидше отримувала право мити найвищі поверхи і трохи вільного часу на оглядовому майданчику хмарочоса. Пари потрібні були для того, щоб робочі наглядали один за одним і могли прийти на допомогу товаришеві в разі чого.

Через підвищену небезпеку було заборонено працювати під час дуже сильного вітру, в дощ та снігопад, хоча самі робітники вважали дощ найвдалішим для миття часом, адже тоді все легше відтирати і не треба тягати з собою багато води. В очікуванні гарної погоди робочі розважали себе картковими іграми в роздягальні.



Вікно незалежно від поверху мили наступним чином. Спочатку всередині. І тут все просто, складнощі починалися далі. Мийник відкривав нижню стулку, вилазив назовні (на 80-му, наприклад, поверсі), чіпляв товстий шкіряний ремінь до спеціального гака на зовнішній стороні рами, закривав вікно, чіпляв другий ремінь за другий гак і вставав впираючись ногами в підвіконня, ширина якого становила всього 4 см. Після цього він починав мийку зовнішньої поверхні. Незважаючи на примітивність, конструкція була досить надійною і утримувала людину навіть при обриві одного з ременів.

Ілюстрація з журналу "Modern Mechanix" за вересень 1934 року.


Найнебезпечніше було взимку, коли за вікном стояли мінусові температури і дув пронизливий крижаний вітер. Рами часто клинило, а підвіконня і вікна зовні покривалися шаром льоду і снігу. У разі, якщо робітник з якихось причин не міг відкрити вікно перебуваючи зовні, йому на допомогу приходив його товариш з двійки або хтось із офісних працівників, які знаходилися всередині приміщення. Якщо раптом допомогти бідоласі, що застряг на висоті, було нікому, то єдиним виходом було розбити скло ногою.



Ганчірка в кишені, замша для протирання на ремені навколо шиї, мочалка в відерці і мідний шкребок з гумкою пристебнутий ланцюжком до пояса. Відерце залишали всередині, щоб воно ненароком не звалилося кому-небудь на голову. З тієї ж причини не можна було користуватися щітками. Для миття використовували тільки мильну воду. Ніякого аміаку або чудодійних засобів для чищення, які настільки популярні сьогодні. На мийку одного вікна йшло чотири хвилини. Три, якщо дуже поспішати. Потім назад в приміщення і все повторити заново. І так з ранку до вечора кожен день з перервами на погану погоду.

Кожен робітник повинен був мити по 75 вікон за день. Одним з недоліків такої технології було те, що мийник своєю роботою і своєю присутністю на якийсь час паралізовував роботу офісу. Хтось просто відволікався на сторонню людину, комусь було цікаво подивитися на чоловіка, що висить за вікном, а комусь доводилося звільняти своє місце біля вікна, щоб мийник міг вилізти назовні.



У 1934 році начальник бригади мийників Емпайр-стейт-білдінг Річард Харт в інтерв'ю американському журналу "Modern Mechanix" розповів про свого 65-річного колегу, який все життя займався тільки вікнами і нарешті вирішив піти на пенсію. Через день він попросився назад, сказавши що йому дуже не вистачає запаморочливої ​​висоти і захоплюючих дух видів, до яких він звик. З роками висота вбирається у вашу кров, сказав Харт, і ви вже ніколи не зможете працювати на землі. Робота мийників вважалася досить престижною і непогано оплачувалася.

За словами Харта середній дохід мийника становив 30 доларів в тиждень або $ 1560 на рік. Це було більше, ніж отримував фабричний робітник ($ 430 на рік) або звичайний будівельник ($ 907 на рік), і приблизно дорівнював доходу кваліфікованого електрика ($ 1 559 на рік). Але тут не потрібно було мати освіту, та й робота на відміну від заводу або фабрики була легшою, відбувалася на свіжому повітрі і з хорошими видами.

З мінусів був ризик впасти вниз, а також труднощі зі страховкою. Більшість страхових компаній оцінювали їхню роботу, як неймовірно ризиковану і відмовлялися продавати поліс. У ті роки в Нью-Йорку працювало близько 3000 мийників вікон і не дивлячись на те, що близько 10 осіб гинуло щороку, нестачі в бажаючих освоїти нову професію не було.

Коротке відео про мийника Емпайр-стейт-білдінг зняте British Pathe в 1938 році.


У 50-х роках минулого століття з появою повністю засклених фасадів технологія мийки змінилася і на зміну шкіряному поясу з гаками прийшли підвісні люльки і механічні риштування. Сьогодні гаки на рамах можна зустріти лише в деяких будинках довоєнної побудови, де вони збереглися і іноді використовуються досі.

Під час реконструкції Емпайр-стейт-білдінг всі вікна були замінені на так звані swing-in. І це досить зручна конструкція, якщо говорити про мийку. Такі вікна складаються всередину і вам не треба вилазити назовні і ризикувати життя, щоб їх помити. Саме скло тепер також інше. Воно майже не брудниться і його дуже рідко потрібно мити.



Єдиний, але істотний мінус у всьому цьому - час. Упоратися з ними за чотири хвилини не вийде точно. Зараз за чистотою вікон хмарочоса Емпайр-Стейт-стежать лише 4 людини. На миття всіх вікон в приміщенні у них йде десь 2 місяці, після чого вони все починають заново.

---

© за матеріалами