Ніхто не бачив як помирають секвої (фото)

Найвищі і найдовговічніші дерева (їхній вік становить 2-4 тисячі років, а то й більше) - секвої ростуть в Північній Америці.

Ці дерева американці виявили лише в XIX столітті, а першовідкривачам довго не вірили. У 1833 році чоловік на прізвище Леонард в горах Сьєрра-Невади виявив ліс стометрових дерев і написав про них книжку. Книга нікого не зацікавила, читачі вирішили, що автор все вигадав.

Минуло двадцять років, і в ці місця кинулися натовпи шукачів золота. Дауд - один з «шукачів щастя» - погнався за пораненим ним ведмедем грізлі і... вперся в суцільну дерев'яну стіну. Це був не паркан, побудований людьми, а величезна дерев'яна фортеця, вирощена природою. Мисливець повернувся і розповів про вражаючу знахідку. Його висміяли.



Тоді Дауд схитрував. Він сказав, що вбив ведмедя розміром з великий будинок. Тут вже всі бігом припустилися в ліс і... побачили гай секвой! Люди в німому подиві стояли перед гігантами, поруч з якими вони здавалися меншими за мурах. З цього часу в існування гігантських дерев повірила вся Америка, і всі кинулися на пошуки секвой.

Всього було знайдено 72 гаї секвой, і кожне дерево в них отримало власне ім'я: «старий холостяк», «три сестри», «хатинка рудокопа», а впале дерево з дуплом, у яке міг в'їхати вершник, нарекли «школою верхової їзди». Є навіть секвойя, що носить ім'я письменника Марка Твена.

Заповзятливі ділки купили ці гаї і за гроші пускали туди туристів. Ну, справді, де ще можна побачити тунель, прорізаний у стовбурі, куди вільно проїжджає кінний екіпаж! Цей тунель існує і зараз - по ньому прокладена дорога і їздять машини.



На жаль, ці пеньки і тунелі зробили люди спеціально, щоб показати, як великі секвої, і заробити на цьому чималі гроші. Щастя хоч в тому, що гіганти надзвичайно живучі: їх можна скалічити, але вбити дуже важко.



Вирішили спеціально для виставки зрубати одну з найвищих секвой - не вийшло: пили дуже швидко тупилися. Тоді пішли в діло потужні свердла. Майже місяць п'ять робочих намагалися з різних сторін продірявити стовбур. Але і тоді дерево не впало.



Секвойя звалилася на землю лише після того, як шквал ураганного вітру налетів на її зрешечене тіло. Удар був подібний до землетрусу. Стовбур розвалився на кілька шматків, а гілки глибоко врізалися в землю. Вивезти впалого гіганта з лісу так і не вдалося. Доставили тільки обідрану з нього кору. У Сан-Франциско з неї зібрали величезну круглу кімнату заввишки в сім метрів. Всередині поставили піаніно і влаштували сидіння для 40 глядачів.

На жаль, на цьому знущання над секвоями не закінчилися. Лісоруб Траск вирішив збагатитися, обікравши дерево, яке було відоме як Мати лісу. Він вбивав у стовбур залізні скоби, щоб дістатися до верхівки, а потім зняв кору з дерева і відправив «одяг дерева» в Лондон.



Зазвичай дерева без кори вмирають. Мати лісу вижила. Вона височіла над кронами дерев, докоряючи своїм виглядом людям за їхню жадібність і невиправдану жорстокість. І зараз, через багато років, американці червоніють, згадуючи жахливий вчинок Траска



Секвої добрі до людей, і зовсім немає чого їх спотворювати. Мисливець Сміт якось виявив в стовбурі секвої величезне дупло. Воно утворилося, коли в лісі вирувала пожежа. Вогонь випалив в стовбурі 35-метровий грот. У ньому і оселився Сміт. Три роки він насолоджувався своєю небувалою квартирою. Але одного разу налетів ураган.

Мисливець сидів, як білка в дуплі, і трясся від страху. Поруч валилися величезні дерева. Секвойя з випаленим стволом теж могла не витримати - впасти і поховати мисливця, що сховався в ній. Однак вона витримала: і не такі бурі переживала за минулі тисячі років!



Варто сказати, що нові дерева з'являються дуже рідко, але, з іншого боку, ніхто не бачив, як секвої вмирають від старості. Саме про це писав Росс, головний лісничий Національного парку секвої в Каліфорнії: «Ще ніхто не бачив гігантську секвойю, що вмирала б від старості. Ті ж стовбури, які лежать на землі, впали не через вік, а через стихійне лихо»



Секвої можуть жити дуже довго, і якщо порівнювати з короткочасністю людського життя, то можна сказати, що вічно! Їхній вік дорівнює життю цілих держав. Наприклад, в одному американському музеї є спил дерева з річними кільцями. На кожному кільці відзначені дати і події, що відбувалися в житті Сполучених Штатів.

Коли до берегів Америки прибули тури вікінгів, це дерево вже стояло. За часів Колумба воно вже було гігантським. У Білому домі президенти змінювали один одного, а секвойя продовжувала зростати і, можливо, навіть не здогадувалася про існування людей, які коли-небудь підберуть з землі її впалий стовбур, розріжуть його на частини і виставлять у музеї.



Словом, сам вигляд цього дерева, його велич і вік, здавалося б, повинні вселяти людям повагу, але ще довго їх намагалися пиляти електропилами, а коли не виходило, підривали динамітом.

Найприкріше в цьому варварстві те, що м'яка деревина секвої ні на що не годиться: з неї можна вирізати тільки кілочки або робити сірники. Що ж, підривали патріархів лісу і для цієї мети. Або робили з них сувеніри. Дрібнички, вирізані з тіла «Світового Древа», охоче купують туристи.

У гігантських секвой є родич - секвойя вічнозелена, або, як називають її американці, червоне дерево. Його обхват менший, та й вік більш скромний («всього» якихось дві з половиною тисячі років), зате вони вищі: сто десять метрів для них зовсім не рекорд.

І ще - червоні дерева турбуються про продовження роду. Вирощують на одному дереві до п'яти мільйонів шишок: раптом якась з них виживе і стане гігантським деревом? І навіть впавши на землю, померлі червоні дерева дають зелені паростки.

Що ж, якщо люди не будуть підривати секвої динамітом, то, можливо, ними будуть милуватися і наші пра-пра-правнуки.

---

© за матеріалами