Поза законом: 6 організмів, які не повинні були б існувати

На планеті є організми, які не повинні існувати, адже вони порушують закони фізики та біології. Принаймні, так може здаватися з першого погляду. Проте вони є - і прекрасно себе почувають. Як їм це вдається?




Що не так?
Існування жирафи - нонсенс, тому що навіть їхнє десятикілограмове серце не в змозі підняти стовп крові на висоту трьох метрів до голови через занадто високий тиск, який заодно має розривати судини шиї. Жирафа не може нахилятися: через приплив крові до голови неминучою є непритомність. Тиск в ногах жирафи складає близько 400 мм рт. ст. Для людей фатальними є набагато менші значення і в судинах наших ніг тиск не перевищує 90 мм рт. ст.

Насправді
Хоча у жирафів величезне серце, щодо розмірів тіла воно виявляється цілком середньостатистичним. Тільки в 2016 році вчені з'ясували, що необхідне для підйому крові зусилля створюється за рахунок незвичайної будови шлуночків та їх укріпленої стінки. Трохи раніше було досліджено, що судини шиї не розриваються завдяки надзвичайній еластичності, а судини в ногах, навпаки, нагадують фортецю - настільки потовщені їхні стінки. Крім того, судини вміють дуже сильно стискатися, щоб протистояти зовнішньому тиску. А кров не приливає до голови, коли жирафа нахиляється, так як накопичується у венах, що йдуть уздовж шиї.





Що не так?
Побувавши за бортом МКС, в глибокому вакуумі і космічному холоді, тихоходки вижили, а потім дали плідне потомство. Ці істоти витримують широкий спектр випромінювання, дози якого в тисячу разів перевершують смертельний для людини рівень, нагрівання до 150°C і тиск в 6000 атмосфер (нормальний тиск на поверхні - 1 атмосфера).

Насправді
Опиняючись в екстремальних умовах, тихоходки впадають в анабіоз: їхній метаболізм сповільнюється до 0,01% від нормального, а вміст води в тканинах падає до 1% від норми. Клітини тихоходок витримують зневоднення завдяки особливим цукрам та білкам, які приймають на себе несприятливі впливи. ДНК цих крихітних тварин захищають від радіації унікальні білки сімейства dsup, які «обволікають» нуклеїнові кислоти, не даючи випромінюванню дістатися генів. Ці ж білки рятують ДНК тихоходок від пошкодження сильними окислювачами на кшталт перекису водню.





Що не так?
Відносно малі крила не можуть розвивати підйомну силу, достатню, щоб утримувати важкого джмеля. Першим на цей факт звернув увагу в 1934 році французький ентомолог Антуан Маньян. Дослідник готував до видання свій підручник за назвою «Політ комах», і йому слід було розрахувати характеристики польоту джмеля. Маньян доручив обчислення помічникові, інженеру Андре Сент-ЛаГю. Той, застосувавши відомі тоді принципи аеродинаміки, однозначно зробив висновок, що джміль літати не може.

Насправді
Закони фізики не заважають джмелям літати, просто принципи польоту комах зовсім не ті, що застосовують при конструюванні літаків. На відміну від літакових крил джмелині при змаху згинаються, створюючи міні-завихрення, які піднімають комах вгору і при змаху, і при опусканні крил.





Що не так?
За один стрибок кенгуру долають до дев'яти метрів, а стрибати вони можуть годинами. Розрахунки показують, що така стрибучість вимагає мінімум в 10 разів більше енергії, ніж звірі отримують з їжі.

Насправді
Пружні сухожилля в задніх кінцівках запасають до 70% енергії для стрибка. Крім того, завдання відштовхнути тіло від землі значно полегшується за рахунок компенсаторних рухів різних частин тіла кенгуру, в першу чергу хвоста і голови. Прості розрахунки, які передбачають, що кенгуру - щось на зразок мішка з картоплею, який потрібно піднімати і опускати на землю, не включають всі ці фактори.





Що не так?
Ці схожі на бактерій істоти переносять дозу радіації в 30 000 грей. Людина вмирає, отримавши всього 5 грей: випромінювання такої інтенсивності на шматки рве ДНК. Крім того, T. gammatolerans чудово себе почувають в окропі: в гідротермальних джерелах, де їх виявили в 2003 році, температура досягає 100°C.

Насправді
Як T. gammatolerans витримують вбивчу радіацію, до кінця неясно. Мікроорганізми відновлюють ДНК завдяки дуже активним системам «ремонту» нуклеїнових кислот. Але їх недостатньо, щоб протистояти дозі в 30 000 грей, так що дослідники активно вивчають T. gammatolerans: можливо, їхні способи захисту вдасться застосувати для «лагодження» пошкоджень ДНК у людини.





Що не так?
Якби автомобіль їздив зі швидкістю колібрі (щодо своїх розмірів), він би розвивав божевільні 2090 км/год - в 1,7 рази швидше за швидкість звуку! За секунду колібрі переміщається на відстань, що в 380 разів перевищує довжину її тіла. Літак-винищувач за той же час долає дистанцію в 38 разів більшу власної довжини.

Щоб так розганятися, пташкам доводиться робити до 80 помахів крильми в секунду. При цьому «польотний ККД» м'язів крил не перевищує 20%, а інша енергія розсіюється у вигляді тепла. З огляду на те, що колібрі живуть в жаркому кліматі, а пір'я не дають теплу йти в навколишнє середовище, птахи повинні нагріватися до температур, несумісних з життям.

Насправді
Відведення тепла колібрі довгий час залишалося загадкою. Але в 2016 році дослідники за допомогою високочутливих інфрачервоних відеокамер змогли зафіксувати, як саме птахи охолоджуються в польоті. Виявилося, що тепло відводиться через кілька особливих зон: навколо очей, на ногах, під крилами і на животі. Температура цих областей в середньому на 8°C вище температури навколишнього повітря, і в залежності від швидкості польоту організм колібрі «вибирає», через які зони і з якою інтенсивністю позбавлятися від зайвих градусів. Тобто секрет колібрі - в ювелірному розподілі тепловідвідних зон та їх найтоншої регуляції.

---

© знайдено в мережі