Захопливий світ маяків. Факти, яких ви не знали (фото)

Маяки – це свій окремий світ з фактами, які мало хто знає. Наприклад бердянські маяки називають райськими, по даху можна зрозуміти вік башти, у світі немає двох однакових маяків. Чому на маяках зазвичай працюють династії та якого неписаного правила дотримуються наглядачі маяків у всьому світі? Про все це розповіла Світлана Лисенко, яка водить екскурсії маяками.



Вона народилась у Бердянську та звикла жити серед моря й маяків. Місцеві бачать їх щодня, цим нікого не здивуєш. Жінка отримала педагогічну освіту та влаштувалась працювати з дітьми на круїзному лайнері. Так вона об’їздила весь південь Європи, закохалась у тамтешні башти та зрозуміла, що світ маяків повен дивовижних історій, і про них варто розповідати людям.

Маяк може бути будь-якого кольору

Наприклад, розфарбованим по діагоналі, різнокольоровим чи цілковито чорним. Це залежить лише від його місця розташування. Маяк має вирізнятися на тлі дерев і місцевості, де стоїть. У Бердянську місцевість комбінована: є і зелені дерева, і схил може бути покритий снігом. На фоні білого добре видно червоний, а на фоні зеленого добре видно білий колір. Тому він біло-червоний.

У кожного маяка свій імпульс – своє серцебиття

У світі немає двох однакових маяків за ритмом, у якому вони світять. Це як ДНК. Наприклад, це може бути такий ритм: секунда – спалах, дві секунди – затемнення, п’ять секунд – спалах, півтори секунди затемнення. І цикл повторюється. Маяки можуть миготіти, світити постійно, затухати, проблискувати – і цих характеристик дуже багато.

Маяки світять трьома основними кольорами: червоним, білим і зеленим

Червоний може означати небезпеку, білий – зазвичай прив’язаний до якоїсь географічної точки, а зелений – що тут безпечно і можна плисти. Інколи маяки світять одночасно двома кольорами в різні сторони. Наприклад, в один бік можна плисти, а з іншого боку – кораловий риф. Синім кольором маяки світять дуже рідко і в синього найгірша видимість уночі. Найкраща – в білого й червоного.

Якщо в маяка плаский дах, то його побудували в епоху електрики

А якщо на даху помпон, як у Бердянського маяка, то раніше – помпон виконував роль димаря. Нижній Бердянський маяк перевели на електрику одним із першим у світі, в 1883 році. Тоді в світі було лише 5 тисяч маяків (зараз їхня кількість збільшилась до 20 тисяч), і наш маяк увійшов у першу світову десятку тих, що перейшли на електрику. Більшість інших зробили це лише в середині 20 століття.



Головне в маяку – лінза, яка фокусує світло і створює промінь. Свого часу француз Огюстен Френель спроектував лінзу, яку навіть назвали його іменем – лінзою Френеля. Це пилкоподібна лінза, яка завдяки своїй формі змогла збільшити видимість із 3-5 метрів до 40 кілометрів.

У маяках найдорожче – не башта, а обладнання

У 19 столітті його замовляли у французів. Французи були свого роду законодавцями маячної моди. Лінзи коштували дуже дорого, їх виготовляли з кришталю – щоб світло було максимально чистим і незатьмареним. Процес виготовлення був тривалим, тому часом башта могла стояти кілька років без обладнання.

Біля маяка зазвичай виникає маячне містечко

Це можуть бути склади, технічні споруди, де зберігають апаратуру, кімната для спостережень, дім наглядача, його сім’ї та помічників.



Основне завдання людей, які працюють на маяку – стежити за його технічним станом. А додатково – стежити за акваторією, давати метеозведення, інколи стежити за міграціями птахів або інших тварин, якщо маяк розташований у заповідній зоні, стежити за течією чи тим, як змінюється берег. Маяки інколи ставлять біля урвищ — тому щоб маяк не впав, його можуть пересунути далі.

Дім, у якому живе наглядач, йому не належить.

Якщо наглядач звільняється з посади, то має залишити цей будинок, навіть якщо там народжувалися його діти й онуки. Це одна з причин, чому виникають цілі династії наглядачів: щоб залишитись тут, на місце батька приходить його син і залишається жити на маяку вже зі своєю родиною та своїм батьком.

У 18-19 столітті наглядачами маяків назначали військових у відставці. Це були лише чоловіки, яких селили по троє-п’ятеро. За років двадцять від цієї практики відмовились, бо були постійні п’янки та бійки. Тоді тактику змінили: на маяк запрошували цивільних із родинами.

Дружина та діти були обов’язковою умовою для працевлаштування. Коли на маяку з’явились жінки, справа налагодилась – чоловіки ставились до маяка не як до місця служби, а як до свого дому, який потрібно захищати, розвивати і оберігати.

Бувало, наглядачами маяків ставали люди з інтелігенції, які тікали від нового режиму під час революції. Ті, хто не приймав його і хотів усамітнитися. На жаль, щоправда, їх і там діставали. Зараз в архівах важко знайти інформацію про те, хто працював на маяках до війни, ці імена не збереглись.

Не все, що світиться в морі – це маяк

Сучасні навігаційні маяки мають видимість від 15 морських миль. А якщо менше, то це навігаційний знак або орієнтир. У Бердянську, скажімо, на хвилерізі можна помітити маленький маячок, який насправді не маячок, а навігаційний знак – він потрібен, щоб кораблі бачили хвилеріз і не розбились. У 19 столітті таке траплялося.



Інколи одного маяка для навігації бракує. Скажімо, коли пройти по морю складно, море мілке, а до порту веде вузький фарватер, штучно створений тунель у воді. Тоді для корабля є ризик – якщо він зсунеться на кілька метрів праворуч чи ліворуч, може сісти на мілину.

Для цього ставлять два маяка: один нижче, інший вище. І якщо ці два маяки сходяться в одну лінію, то корабель рухається в правильному напрямку. А якщо розходяться, то треба скоригувати маршрут. Найоригінальніші такі маяки розташовані в Миколаївській області. Причому вони працюють утрьох. Один із них стоїть узагалі в степу. Під час вітряної погоди він починає вібрувати та видавати звуки, схожі на тувинський горловий спів.

Маяки працюють в будь-яку погоду, і це головна причина, чому вони потрібні в епоху технологій. Коли корабель перебуває у відкритому морі, з апаратурою може відбутися що завгодно. І має бути щось стабільне та надійне, що працюватиме за будь-яких обставин.

До Другої світової війни існувало неписане правило про те, що маяки повинні світити всім, зокрема ворожим кораблям. Існує легенда про те, будували перший маяк у відкритому морі в проливі Ла-Манш в Англії.

Тоді Англія воювала з Францією, французи взяли в полон будівельників та захотіли подарувати їх французькому королю Людовику 14. Але Людовик дізнався про це, наказав негайно їх відпустити, вибачився та сказав слова, які стали свого роду морським кодексом: "Я воюю з Великобританією, а не з усім людством. Нехай англійці будують маяк. Він світитиме не тільки англійським, але й французьким суднам".

Під час війни всі бердянські маяки вдалося врятувати

Обладнання зі старого маяка встигли евакуювати на Кавказ, а сам маяк зайняли німці. Вони використовували його як оглядовий пункт, бо звідти дуже добре видно акваторію і помітно, які судна заходять – свої, чужі. З нижнім маяком під час війни сталася взагалі дивовижна історія. Коли німці відступали в 1943 році, то дотримувалися тактики випаленої землі: підривали зокрема й стратегічні об’єкти.

Але німець, який під час окупації якийсь час був наглядачем маяка, не хотів його спалювати. І, власне, не зробив цього. Але хтось на нього настукав, і на виїзді з міста його розвернули зі словами: не виїдеш з міста, доки не підірвеш маяк. Він повернувся, проклав вибуховий дріт під технічну споруду, пролунав вибух, але маяк вистояв. І зберігся фактично випадково.

У Європі та Америці зараз дуже популярний маячний туризм

Наприклад, в Естонії, Латвії, Франції розроблені спеціальні маршрути для людей, які захоплюються маяками. Ти заходиш на маяк, де є і сувенірна крамничка, і музей, і хостел, там купуєш паспорт маячника і отримуєш карту маяків на побережжі. Їздиш маяками і збираєш печатки про відвідування кожного. Щось на кшталт квесту.



А в Америці зазвичай у кожного маяка є своя громадська організація Lighthouse friends. Туди входять волонтери, яким дозволяють проводити екскурсії, влаштовувати фестивалі, концерти та інші заходи в самому маяку або на його території. І таких фестивалів по світу дуже багато.

Французи ділять маяки на три категорії: пекло, чистилище і рай. Категорія маяка залежить від того, в яких умовах живуть наглядач і його родина.

Наші українські маяки вважаються райськими. Якщо маяк розташований в м’якому кліматі та неподалік від якогось поселення, то він райський. Чистилище – це якщо маяк стоїть на острові, де можна розбити невеличке містечко і завести пару овець. А пекельні маяки стоять на рифах у відкритому морі, де не можеш навіть вийти з башти, бо просто немає куди. Зараз у світі всі пекельні маяки автоматизували, і люди там не живуть.

---

© за матеріалами