Кяриз - старовинна водопровідна система (фото)

Подивіться на ці дивні отвори в землі - як думаєте, що це таке? Почнемо з того, що цій споруді майже 3 000 років і побудована вона була ще до війни персів з греками, років на триста раніше.

Спорудження називається Кяриз, або qanat, і знаходиться воно в місті Гонабад, що в сучасному Ірані.



Кяриз вважається одним з найбільших винаходів того часу! Ця водопровідна система здатна збирати воду з підземних горизонтів і транспортувати її в міста і іригаційні канали. Завдяки цьому Персія змогла існувати і розвиватися в умовах посушливого клімату.



Гідротехнічна система включає в себе основний колодязь, який отримує воду з підземного горизонту, систему тунелів, по якій вода транспортується в певне місце, і вертикальні свердловини для вентиляції уздовж всього маршруту, що також дозволяє конденсувати вологу. До всього іншого, підземний водовід значно знижує випаровування дорогоцінної вологи.



Довжина гонабадського кяризу становить 33,113 метрів, він містить 427 поглиблень для води. Споруди побудовані з використанням знань законів фізики, геології та гідравліки, що тільки підтверджує високу ступінь розвитку персів. З 2007 року гонабадській кяриз включено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.



Подібний метод отримання води був запозичений багатьма іншими народами і зустрічається в Марокко, Алжирі, Лівії і Афганістані. Кяриз є також в Євпаторії, в Криму. Відомо, що колись давно він був побудований вірменами.



Вісім тисяч років тому на підгірській смузі Копетдага почали практикувати зрошуване землеробство, використовуючи воду річок і струмків, що стікали з гір. Згодом розвиток землеробства і неухильне зростання зажадали нових водних джерел, якими стали кяризи.

На думку дослідників, перші кяризи на території Південного Туркменістану і в північних районах Ірану виникли в середині I тис. до н.е. Туркменські легенди відносять будівництво кяризів до часу Олександра Македонського. Ще античний історик Полібій повідомляв про кяризи Південної Парфії, відзначаючи, що тому, хто проведе «джерельну воду в місцевість, до того часу незрошувану», надається вся область в користування терміном на п'ять поколінь. І це не випадково. Кяризи - складна гідротехнічна споруда, що представляє собою систему колодязів, з'єднаних підземними галереями. Будівництво кяризів, глибина яких доходила до декількох сотень метрів, а довжина галерей - кілометрів, було надзвичайно трудомісткою справою. Причому, майстри рили колодязі від низу до верху, що було дуже небезпечним заняттям, адже досить часто траплялися обвали. Будівництво одного кяризу розтягувалося на роки, іноді навіть десятиліття, але добута з них вода зрошувала десятки гектарів родючих земель.



Головний майстер - кяризген мав під своїм керівництвом 4-5 чоловік помічників. При спорудженні колодязів і підземної галереї використовувалися найпростіші знаряддя: кирка, невелика лопата, захисна дошка, світильник, спеціальний головний убір, шкіряний мішок, дерев'яний воріт, який застосовувався для спуску і підйому майстрів, мішків з землею, інструментів і т.д.



Глибину колодязя визначав головний майстер за допомогою простого рівня (мотузки з виском). Діаметр колодязів не перевищував 1 м, висота галереї зазвичай варіювалася від 1 м 30 см до 1 м 50 см, ширина сягала 80 см. При нестачі повітря біля колодязя встановлювали ковальський міх і за допомогою очеретяної трубки подавали повітря в галерею. Відстань між колодязями було близько 20-30 метрів, вона визначалося самим майстром. І спорудження нових кяризів, і ремонтно-відновлювальні роботи вимагали не тільки важкої і тривалої праці, а й надзвичайного вміння й завзятості майстрів-кяризгенів. Майстри та їхні помічники мали величезну силу. Це видно хоча б з розмірів каменів, деякі з яких мали розміри 120 х 70 х 50 см. Для того, щоб підняти і тим більше акуратно укласти таку брилу в кладку, що служить для зміцнення підземних галерей, потрібен підйомний кран. Як це примудрялися робити наші далекі предки - до цього часу залишається загадкою.



Унікальність способу видобутку підземних вод кяризними системами полягає в тому, що ці споруди добувають воду з великої глибини складними ланцюжками підземних галерей і вертикальних оглядових колодязів, самопливом виводячи воду на поверхню землі, не використовуючи при цьому традиційні джерела енергії.



Дійсно, в передгірних і пустельних місцевостях кяризи були фактично єдиним джерелом питної води. Туркмени ретельно переховували колодязі кошмами, рятуючи їх від пустельних наносів і маскуючи від ворогів. В середні віки кяризи на території Туркменістану були досить численні. Правитель Хорасану Абдуллах ібн Тахір (830-840 рр.) Навіть доручив знавцям релігійного права (Факіх) скласти спеціальне керівництво по кяризах. Автор XI ст. Гардізі пише, що складена книга «Кітаб ал-Куній» ( «Книга про колодязі») продовжувала служити і в його час, тобто, через 200 років після її написання. На жаль, книга до наших днів не дійшла.

---

© знайдено в мережі