Як у Швейцарії вирішили проблему зі сміттям?

Зазвичай туристи, які побували у Швейцарії, захоплюються чистотою міст і сіл країни, але рідко цікавляться, яким чином це досягається. Система сортування сміття, що практикується вже у багатьох країнах світу, в Швейцарії абсолютно доведена до крайності. Майже до абсурду.

Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не знає винятків — всі зобов'язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь всі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згоден — плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Конфедерації Хельветике. Такий менталітет. Всім подобається жити чисто.

Факт, що ти багатий, не ставить тебе над законом. Нерідко можна побачити громадян, які висаджувалися з порше і без комплексу неповноцінності здавали порожні пляшки в пункт прийому тари.

Швейцарія лідирує в світі за кількістю зданих пляшок — понад 90% тари повертається на заводи вторинної переробки скла. Програма з прийому та переробки використаного скла почалася в 1972 році і до цих пір успішно реалізується.



Тільки при поверненні деяких пивних пляшок в магазин, можна отримати назад свою заставу. В інших випадках, ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки і розсортувати пляшки і банки в залежності від кольору скла. Біле, коричневе, зелене — окремо.

Папір переробляється окремо від картону (переробка картону коштує дорожче), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкованої продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.

Нікому в голову не прийде викидати в сміття використані батарейки. Тому, 60% всіх продаваних у Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у смітник.



Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо — старі електричні прилади і домашня техніка, окремо — будівельне сміття, окремо — лампи денного світла, окремо — консервні банки (орендарі зобов'язані самостійно спресувати жерсть з допомогою магнітного преса), окремо — трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо — залишки рослинного масла, окремо — залишки машинного масла (міняти масло у власному автомобілі категорично заборонено — це за вас зроблять на станції тех. обслуговування за 50 франків). Від одного тільки списку стає страшно.

Можна цього і не робити, а викидати у відро для сміття, скажете ви. Можна. Але тоді доведеться розоритися на податок, який стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий пакет наклеюється марка, яка свідчить про сплату податку. Викинути п'ять кілограм сміття коштує 2-3 франки (ціна варіюється в залежності від кантону). Тому більшість місцевих жителів несе все що можна в пункти прийому вторсировини, де віддати старий комп'ютер або стару дитячу коляску нічого не вартує.



Існує навіть перебільшений приклад, про те як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку — до картону, сам пакетик — до старого паперу, заварку — в компост, скріпку — до використаного металу, а ниточку — маркований сміттєвий пакет. Можна було б сказати, що це жарт... але не в Швейцарії.

Були і є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку. Але і на таких знайшлася управа — сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку — знаходять порушника (це не прикол) і штрафують його / її. Штрафи високі. Нова Цюріхська газета писала про випадок, коли чоловік по дорозі на роботу, просто викинув з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція знайшла його.
Порушника судили і наклали штраф: 6000 франків (~160 000 грн.) за утилізацію сміття та очищення траси, 3000 франків (~80 000 грн.) за порушення закону і 530 франків (~14 000 грн.) судових витрат. Отже, 9530 франків (~257 000 грн.) за витівку! Це дуже жорстоке покарання за швейцарськими мірками, оскільки кожен з любов'ю рахує кожен франк. Такий менталітет.



У 80-ті роки, коли маркування сміття було введене тільки на південному сході країни, стало поширюватися явище так званого сміттєвого туризму. На вихідні люди брали свої сім'ї, забивали багажники відходами, які накопичилися за тиждень і їхали в іншу частину країни на пікнік. І подорожували по країні, і сміття безкоштовно викидали.

Тільки в Цюріх бувало звозили понад 3000 тонн "нелегальних" кульків з відходами на день. Тому, всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.

Ще у 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною — всі річки та озера забруднені фосфатами і нітратами, земля — важкими металами, біорізноманіття стрімко зменшувалося, а зростаюче суспільство споживання виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро мешканці почали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було великих площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.



Тоді й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз — одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом та чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, звичайно, з-під крана можна без побоювань пити воду.

У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава — це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і досягли успіху. Все інше було лише справою часу.

Висновок простий... люди захотіли – люди зробили! Розкидайте це повідомлення друзям, і організуйте разом екологічні групи, які стежать хоча б за своїм сміттям.

Ліньки? Розуміємо! Але на смітнику жити ще більше не хочеться. Так що діємо!

---

© за матеріалами