Стокгольмський синдром українця

У психології існує поняття “Стокгольмський синдром”, яке означає стан жертви, що симпатизує своєму насильнику. У значної кількості українців протягом останніх двох десятиліть прогресує стокгольмський синдром щодо своєї батьківщини.

У стокгольмського синдрому декілька ознак, і стан багатьох українців їм цілком відповідає. Наприклад:
Заручники ототожнюють себе з захоплювачами. Українці ототожнюють себе з Україною, вважаючи, що являють собою її частину. Насправді Україні абсолютно байдуже, чи буде її частиною кожен конкретний українець. Єдиною важливою частиною України, яку Україна всіма силами (і навіть життями конкретних українців) захищатиме, є влада.
Заручники бояться, що під час спроби звільнення може стати ще гірше. Українці закликають “не ослаблювати держави”, “боронити батьківщину”, “відстоювати цілісність”, аби не було гірше.
Заручник розуміє причини захоплення, розуміє, чого саме захоплювач хоче досягти та в який спосіб. Українці розуміють, що зараз країні важко, грошей в бюджеті немає, газ дорожчає (хоч у всьому світі дешевшає), уряд намагається, але не може поперти проти МВФ і РФ, агресори насідають тощо. При цьому українець воліє не бачити, що одна важлива частина України за рік багатшає у 7 (сім) разів, а ще одна важлива частина заробляє перший мільярд. Заручник доходить висновку, що дії насильника – правильні й виправдані.



Слід розуміти, що все це – ознаки розладу, наслідки травматичних ситуацій, які відбилися у світосприйнятті. Українців понад 20 років принижують засиллям іноземної мови в усіх сферах життя і зневагою до мови рідної, а заручники України ще й вихваляють захоплювача: “наше приниження – не вада, а перевага!”, “у цьому наша сила”, “ми такі своєрідно-двоязикі”… Українців понад 20 років принижують нелюдським ставленням у будь-якій установі і в будь-якій ситуації, а вони тільки й знають, що на виборах “правильно” ставити хрестики й гапочки.

Українців треба лікувати. Захоплювача треба знешкоджувати.

Не українці живуть для України, а Україна створена й існує для українців.

Не українці зобов’язані захищати територіальну цілісніть України, а Україна має захищати своїх громадян – вона для цього створена і на це всі громадяни “скидаються” грішми, щоб найняти спеціальні високопрофесійні загони захисників. Якщо вони будуть іноземні чи приватні – та без проблем, аби вправно і законно виконували свої функції.

Не українці мусять доводити своє право говорити на рідній землі рідною мовою, а Україна має це право гарантувати – вона для цього створена.

Аби тільки не стокгольмський синдром…

Автор: Олесь Верес

---

© за матеріалами