Справжня історія святого Валентина

Римські оргії, тортури і страти: історія святого Валентина.
Про що вам не розкажуть продавці листівок та цукерок.

Люди люблять красиві легенди. Сьогодні українці відзначають свято, засноване саме на одній з легенд – День святого Валентина.

Навряд чи хтось точно вам скаже, що це був за такий Валентин і як конкретно він пов’язаний із закоханістю. Подейкують, що був такий священик, який когось там вінчав або не вінчав, темна історія. Прийшла пора покінчити з цією невизначеністю. Давайте дізнаємося справжню історію святого Валентина.




І відразу повідомимо вам ключову новину. Валентинів було кілька. Як мінімум, двоє. У Мартирологу, списку визнаних християнських святих, є згадка про якогось Валентині з Риму, який з якихось причин був обезголовлений у 269 році.

І там же можна знайти інформацію про Валентина Інтерамнського, який також був страчений десь в III столітті н.е. за те, що своїми проповідями навернув до християнства сина градоначальника міста Терн. Його мощі досі там зберігаються. Так що хоч якийсь доказ реальності хоча б одного Валентина у нас є.


мощі святого валентина

Достеменно невідомо, чому Мартиролог згадує цих Валентинів, як двох різних людей з дуже схожою долею. Можливо, це була одна людина, а може і більше. Історичні джерела про житіє багатьох святих взагалі фрагментарні і недостовірні.

Місто Терні (воно ж Інтерамна) знаходиться в ста кілометрах від Риму, так що один і той же Валентин теоретично міг проповідувати і там, і там.


мозаїка святий валентин

Але найцікавіше те, що в зв’язку зі святом 14 лютого в католицьких джерелах згадується не Валентин з Риму і не Валентин з Терні, а хтось третій. Валентин з Африки. Під Африкою в даному випадку слід розуміти не весь континент, а римську провінцію, приблизно на території сучасних Тунісу та Лівії.

Таким чином, претендентів на звання того самого святого Валентина у нас виходить як мінімум троє. І всі троє ніяк, на перший погляд, не пов’язані з коханням, романтикою і якимись амурними стосунками. Вони були, в першу чергу, мучениками. Звідки ж взялося в цій історії кохання?




Ранні відомості про християнських святих ніколи не були надійним джерелом, вони скупі і суперечливі. Тому середньовічні богослови часто розширювали історії про святих, вносячи в них щось своє. І, само собою, вони ні перед ким не звітували і не повідомляли, звідки беруть відомості.

Близько 1260 року в Європі з’явилася книга ченця-домініканця Якова Ворагінського за назвою «Золота легенда». Кажуть, що в наступні століття вона була другою за популярністю після Біблії. Саме з цієї збірки історій про святих ми і черпаємо детальні відомості. Ось тільки нам не відомо, чи мав Яків якісь свої джерела інформації, користувався книгами та усними переказами, що не дійшли до нас, чи просто фантазував.


Золота легенда

Саме з «Золотої легенди», наприклад, ми знаємо про святого Патріка, який вигнав з Ірландії змій. Святий Георгій і його перемога над Змієм, Марія Магдалина, як блудниця, історія Животворящого хреста і навіть житіє Богородиці – все це вперше з’явилося саме в «Золотій легенді».

І саме там міститься історія про якогось священика Валентина, який жив за часів імператора Клавдія II. Імператор тоді заборонив солдатам одружуватися, щоб вони не відволікалися від служби Риму на всякі дурниці. І нібито цей Валентин таємно вінчав солдатів з їхніми нареченими. І за це був страчений.

Вже після виходу «Золотої легенди», ближче до XIV століття, історія ця почала обростати новими подробицями. Як це часто буває з легендами і казками, з’явилися додаткові персонажі. Такі, як, наприклад, сліпа дочка тюремника, яка прочитала прощального листа Валентина і прозріла. Потім, в усних переказах, сам святий став коханим цієї дівчини, якій він в листі освічувався в коханні. Написав, так би мовити, першу в історії валентинку.

Інша версія свідчить, що Валентин не був священиком, а римським патрицієм, таємним християнином, який благословляє своїх слуг на християнський шлюб. У цій версії, коли варта «накрила» підпільне богослужіння, Валентин обміняв життя слуг на своє. І всім їм розіслав перед смертю листи у формі сердечок. І від цих листів сліпі прозрівали, а жінки ставали красунями.



Ніякі серйозні джерела таку інформацію не підтверджують. Та й не можуть підтверджувати. Власне, навіть католицька церква у 1969 році виключила 14 лютого зі списку обов’язкових для літургійного шанування свят. Оскільки ніяких серйозних доказів легенди не було, і немає. Хоча, в цілому, святкувати Валентина не забороняється, якщо у когось є бажання.

До речі, православна церква підійшла до цього питання з іншого боку. Там дні двох різних Валентинів, Римського і Інтерамнського, святкують в дві різні дати. І навіть не в лютому, а 6 і 30 липня.

Фінальну роль в становленні свята 14 лютого, як Дня закоханих, зіграв англійський поет Джефрі Чосер, який у своїй поемі «Пташиний парламент» згадав, що саме в цей день птахи знаходять собі пари. Але це просто поетичний прийом, не більше.




Звідки ж взялася сама дата 14 лютого, якщо нам не просто не відома дата страти Валентина, але і його точна особистість та історія? Тут все досить просто.

У 494 році римський папа Геласій I розгорнув кампанію по боротьбі з язичницькими пережитками. Одним з таких пережитків було свято Луперкалій, що відзначалося в Римі 15 лютого. Це було свято родючості і «божевільного кохання», яке супроводжувалося різноманітними сексуальними ритуалами.



Само собою, християнська церква перейнялася моральним станом молоді. І вирішила, що язичницьке свято треба замінити на якесь близьке по духу. Так і з’явився День святого Валентина, тільки тепер присвячений не божевільному язичницькому коханню, а смиренному, християнському та романтичному.

Втім, в XXI столітті День закоханих давно вже носить суто світський характер. І крім імені Валентина мало хто згадує його справжню історію.

---

© за матеріалами