Непроста історія туалетів. Від Римської імперії до сучасності (фото)

«Гроші не пахнуть» — цю фразу приписують римському імператору Титу Флавію Веспасіану, який правив у 1-му столітті нашої ери. Імператор ввів податок на громадські вбиральні столиці, чим викликав критику з боку свого сина. В результаті отримав резонну відповідь, що гроші, отримані таким шляхом, не пахнуть і залишаються грошима.

Громадські туалети в Римі процвітали, як і сама імперія на початку 1-го тисячоліття. Звичайно, складних унітазних рішень там не було, але в столиці в окремі моменти історії налічували 144 таких заклади, де одночасно півколом або один навпроти одного могли засідати до 50 осіб. Римляни любили відвідувати туалети не тільки з метою використання їх за прямим призначенням, але і для того, щоб обговорити нагальні справи, чутки, змови.



Гідні городяни сиділи на мармурових плитах, де були пророблені спеціальні отвори, під якими з керамічним жолобах струменіла вода з акведуків, вимиваючи нечистоти в річку Тібр. В цілях особистої гігієни в туалетах були спеціальні йоржики (середземноморська губка на паличці), які слід було спершу гарненько промити в проточній воді, чи в резервуарі з солоною водою або оцтом.

До речі, вираз "насиджене місце" теж походить з римських туалетів. Так як мармур був холодним, почесним дупам Риму не гоже було мерзнути, тому для цього використовували спеціально навчених рабів, які цілий день сиділи на мармуровому холодному покритті, насиджуючи місце для важливого римлянина. Простатит для них був неминучий, професійна болячка.

Розгалужена каналізаційна система міста удосконалювалася при кожному правителю, а головна Cloaca Maxima (Велика каналізація) до моменту народження Веспасіана існувала вже протягом більше 600 років.

У громадських туалетах били фонтани (чистої води) і збиралася публіка з пристойних верств населення. Тим же, хто не міг заплатити за вхід у такий туалет, пропонували справляти нужду в посудини на вулицях міста. Ємності потім чистили спеціально навчені люди. Вдома ж доводилося вихлюпувати нічний горщик у вікно.




І якщо в Римській імперії стародавні туалети досягли свого максимального інженерного рівня за тисячолітню історію, то з приходом Середньовіччя стався значний і затяжний відкат назад. Нужду справляли де доведеться, викидаючи відходи за стіни замків і в стічні канави міст. У містах і під будинками копали вигрібні ями для нечистот. Одна з таких ям у 1183 році ледь не поглинула імператора Священної Римської імперії Фрідріха I Барбароссу, коли під ним і його свитою провалилася підлога Великого залу Ерфуртського замку. З 12-метрової висоти лицарі попадали у вигрібну яму. Частина з них захлинулася, але сам імператор не потонув. Видатний був чоловік.




Створення перших прототипів того, що можна назвати унітазом, приписують Джону Харінгтону, що жив в кінці 16-го століття при дворі королеви Єлизавети I. В 1596 році він опублікував трактат, що описує попередника сучасних унітазів. У ньому був клапан для зливу, який водою з бачка змивав з ємності нечистоти. Але винахід Харінгтона не отримав великого поширення: один пристрій було змонтовано у нього вдома, ще один Джон встановив у палаці своєї хрещеної матері — королеви і кільком друзям, які зважилися поекспериментувати.

Масового поширення унітазу довелося чекати аж до індустріальної революції, коли пристрій став набувати своєї сучасної форми. Фундамент цього заклало винайдення в 1775 році шотландцем Олександром Каммінгом гідрозатвора (water closet), який не дозволяв неприємним, а місцями токсичним і вибухонебезпечним газам з каналізації надходити в оселі. Ватерклозет був елегантним і безпечним рішенням, яке робило використання унітазу в будинку набагато гігієнічнішим. Дизайн клозету з сифоном був запатентований, і численні підприємці в Англії почали просувати пристрій в маси, допрацьовуючи і покращуючи його.



Але широкого поширення унітази набули тільки з 1851 року, коли на Всесвітній виставці показали кілька примірників, розроблених Джорджем Дженнінгсом. Ці платні публічні туалети користувалися великою популярністю серед учасників виставки з багатьох країн світу. Всього за два тижні клозетами скористалися близько 827 000 чоловік, які заплатили по пенні за усамітнення. Бізнес Дженнінгса пішов угору, і вже до кінця 50-х років 19-го століття в будівельних нормах Британії з'явилася пропозиція про те, щоб більшість нових будинків в містах обладналися ватерклозетами.



Наступним кроком у модернізації унітазів стало створення глиняного пристрою «все-в-одному». До цього клозети потребували дерев'яного сидіння, під яким, власне, і знаходилася ємність з прикріпленими до неї трубами, куди все попадало. У 80-х роках 19-го століття Томас Туайфорд представив відразу кілька моделей ватерклозетів. Одна з них отримала назву Unitas, що з латинської перекладається як «єдність». Глиняний ж Unitas представляв собою мало не геній інженерної думки тих часів — він був і функціональний, і приємний оку (більш дорогі моделі мали розпис зовні і всередині). Як iPhone, тільки в світі вікторіанських туалетів.

---

© знайдено в мережі