Анна Ярославна - Королева Франції

Дочка Ярослава Мудрого Анна, королева Франції. Вона відома майже кожному зі школи. Але в історичному портреті Анни до цих пір багато штрихів залишаються невідомими. Таємниці життя і смерті Анни Ярославни є однією з найцікавіших і захоплюючих загадок не тільки української, а й світової історії.

Княжна Анна Ярославна
В історичних документах роком появи на світ Анни, однією з трьох дочок Ярослава Мудрого, вважалися 1024 або 1025 роки. У теперішній же час в науковій літературі все частіше вказується 1032 рік. Всі три дочки київського князя – Єлизавета, Анастасія та Анна – стали королевами європейських країн. Княжна Єлизавета підкорила серце норвезького принца Гарольда Сміливого, який в юні роки служив Ярославу, і стала королевою Норвегії (у другому заміжжі – королевою Данії). Анастасія Ярославна зійшла на угорський королівський трон. Про шлюби дочок Ярослава Мудрого було вже відомо в Європі, коли французький король Генріх I задумав одружитися на «втіленні мудрості та краси» – княжні Анні Ярославні, чиє дитинство пройшло в атмосфері великого культурного піднесення в Київській державі. Освіту вона отримала при княжому дворі, де вивчала грамоту, історію, іноземні мови, математику, малювання. Відомо, що Анна Ярославна могла вільно читати кількома мовами, зокрема старослов’янською, грецькою, писала кирилицею і глаголицею. Адже в той час в «освіченій» Європі не кожен чоловік-дворянин знав грамоту, не кажучи вже про їх дочок і дружин.

Тільки в 1048 році другі посланці від овдовілого Генріха I, сміливого і енергійного правителя, змогли отримати згоду князя Ярослава Мудрого на черговий династичний шлюб. Прибуття нареченої короля на землю Франції було обставлено дуже урочисто. Генріх I виїхав зустрічати Анну в старовинне місто Реймс. Король у свої сорок з гаком років був огрядним, а настрій у нього завжди був похмурим. Але побачивши наречену, він посміхнувся. До честі високоосвіченої руської княжни треба сказати, що французьку вона вивчила швидко.

З давніх пір саме в Реймсі коронувалися французькі королі. Тут у травні 1049 р. в церкві Святого Хреста відбулася церемонія коронації Анни Ярославни. Точна ж дата вінчання Анни і Генріха залишається невідомою: найчастіше в наукових роботах називаються 14 травня 1049 і 19 травня 1051 р. На голову Анни була покладена золота корона, і вона стала королевою Франції. На шлюбному контракті дочка київського князя написала своє ім’я, а її чоловік замість підпису поставив «хрестик». Уже на початку свого королівського шляху Анна Ярославна проявила наполегливість і, відмовившись присягати на латинській Біблії, принесла клятву на слов’янському Євангелії, яке привезла з собою. (Цю книгу чекала надзвичайна доля. Саме на Реймському Євангеліє давали присягу всі наступні королі Франції, навіть не підозрюючи про його київське походження.) Можливо, що незабаром, проявивши мудрість і терпимість, французька королева і мати майбутнього короля Франції прийняла католицтво.

Слід зауважити, що не тільки біографія Анни Ярославни рясніє загадками. Багатьох істориків, письменників цікавить доля найціннішої частини приданого київської княжни. Є всі підстави припускати, що рукопис «Велесової книги» належав колись її бібліотеці. Відомо також, що рукописи королеви Анни з бібліотеки абатства Санліс були описані в ряді праць французьких учених. Серед них Монфокон, а також його сподвижник Мабільон. Взяв діяльну участь у долі бібліотеки королеви Анни і колезький асесор Петро Петрович Дубровський – співробітник російського посольства в Парижі. Він зумів вивезти до Росії безліч стародавніх манускриптів з розорюваних революціонерами французьких монастирів. У його зібранні, за деякими даними, виявилися і рунічні книги з бібліотеки королеви Анни. Більшу частину своєї французької колекції (давньогрецькі, латинські, єгипетські, давньофранцузькі манускрипти) П. Дубровський передав у дар царю Олександру I. Він не включив в дар тільки рунічні книги з бібліотеки Анни Ярославни. І тому були вельми вагомі причини.

У 1816 році П. Дубровський помер і забрав із собою в могилу таємницю бібліотеки Анни Ярославни: після смерті був складений каталог його особистої бібліотеки, але нічого цінного в ній вже не виявилося. Є припущення, що відомі нині слов’янські рунічні рукописи лише завдяки історичній випадковості чи провидінню знайшлися в сховищах якихось таємничих організацій. Мова йде про масонські ложі (або схожі організації), що існують з дуже давніх часів і мають пряме відношення до таємних пружин світової політики. Проте насправді про те, де нині знаходяться рунічні книги з бібліотеки Анни Ярославни, можна тільки здогадуватися.

Тепер перейдемо до ще однієї загадки, на яку в істориків відсутня одностайна відповідь: прийняла юна королева католицизм чи залишилася православною християнкою? Деякі дослідники доводять, що Анна стала католичкою, оскільки без цього був неможливий її шлюб з французьким монархом. Інші ж вважають, що навряд чи Генріх I міг вимагати від дружини зректися православ’я, оскільки це могло призвести до погіршення відносин між Руссю і Францією.

Час царювання Анни збігся з економічним підйомом Франції, проте життя королеви було нелегким і сповненим тривог. Немолодий чоловік, який вступив в шлюб не з любові, а з державних інтересів, був зайнятий подальшим возз’єднанням земель франків, експансією на схід і приєднанням королівських земель. Звичайно, достовірно невідомо, як жилося Анні Ярославні перші роки на чужині, але французькі дослідники цитують рядки з її листа до батька: «У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі». Можливо, все було не так похмуро, але безсумнівно те, що високоосвіченій православній киянці, яка виросла в умовах слов’янської культури, нелегко було пристосуватися до умов французького вищого суспільства того часу.

Княжна Анна Ярославна. Статуя В Санлісі, Франція
Після заміжжя пройшло кілька років, перш ніж королева Анна стала матір’ю. Бажаючи мати спадкоємця, вона дала навіть обітницю побудувати і забезпечити капіталом цілий монастир. Згідно з історичними даними, у королеви Анни було три сини. Перший, Філіп (1052-1108), прозваний «Добрим», пізніше став королем Франції. На честь його народження королева побудувала монастир Святого Вікентія в Санлісі. Потім вона народила ще двох синів: Роберта (1055-1060), який помер у дитинстві, і Гуго (1057-1102), що став згодом графом Вермандуа і прославився в перших хрестових походах. Королева Анна навчила своїх дітей грамоті, мов, арифметики, історії. На відміну від батька, майбутній король Франції Філіп I став найосвіченішим монархом свого часу. Філіп I і Гуго Великий протягом усього життя зберігали глибоку повагу, ніжну і шанобливу любов до матері.

На відміну від синів поява на світ у королівській сім’ї дочки Емми, чи Едінги (1055 – бл. 1109), оповита завісою таємниці. Однак існує версія, що Анна все ж народила дочку, доля якої стала майже легендою. У 1074 році, коли монарх вирішив насильно видати принцесу заміж, Едінга втекла з Парижа і в спробі сховатися добралася аж до баварського села Пух на околиці Мюнхена. Принцесі дали притулок місцеві селяни, і вона прожила далеко від сім’ї до самої смерті, займаючись навчанням місцевих дітей та лікуванням хворих. Похована Едінга під престолом церкви, яка стоїть і донині. На рубежі XVI-XVII століть католицька церква проголосила внучку Ярослава Мудрого блаженною.

Король весь час перебував у військових походах, і виховувати дітей Анні доводилося самій. Однак, судячи з історичних документів, Генріх принаймні рахувався з думкою своєї дружини: на багатьох державних актах, особливо грамотах, що дарували пільги або жалували вотчини монастирям і соборам, можна прочитати: «За згодою дружини моєї Анни», «У присутності королеви Анни». Шлюб Анни і Генріха тривав лише сім років. За заповітом короля Анна Ярославна була призначена опікункою спадкоємця престолу, малолітнього Філіпа. Однак, залишаючись королевою і ставши регентшею, офіційне опікунство вона, за звичаєм того часу, не отримала: опікуном міг бути тільки чоловік, ним і став швагро Генріха I граф Фландрський Бодуен. Тим не менш, будучи неофіційною опікункою, Анна разом з Філіпом I підписувала різні державні документи, які збереглися й донині. Так, на жалуваній грамоті суасонського абатства існує її власноручний підпис кирилицею «Анна королева». У дореволюційній історичній науці зустрічаються відомості, що Анна у Франції мала і друге ім’я Агнеса. Російський історик Лобанов-Ростовський в своїх роботах зазначив цілий ряд документів Франції, на яких ім’я Анни (Агнеси) написано латинськими літерами. Ці акти відносяться до часу правління як Генріха I, так і Філіппа I – відповідно чоловіка і сина Анни Ярославни.

Що ж стосується подальшої долі королеви Франції, то тут історики дещо розходяться в думці. Одні стверджують, що за існуючою тоді традицією королеву-вдову Анну знову видали заміж за графа Рауля де Валуа. Він був тоді одним з наймогутніших сеньйорів Франції і славився непокірним васалом. Зі своєю колишньою дружиною граф Рауль розлучився, викривши її в зраді.

За іншою версією, граф, покохав Анну, як тільки вона прибула до Франції, тільки після смерті короля наважився відкрити їй свої почуття. Для Анни Ярославни на першому місці був борг королеви-матері, але Рауль проявив наполегливість і навіть викрав Анну під час полювання. Вони повінчалися у 1062 році. Але покинута дружина графа, Елеонора Брабантська, поскаржилася Папі Римському на підступного чоловіка. Папа Олександр II відлучив Рауля від церкви і оголосив його шлюб з Анною недійсним. Гордий феодал не звернув на таку «дрібницю» уваги і щасливо прожив з нею 12 років у своєму укріпленому замку Мондідье. Життя Анни Ярославни з графом Раулем було, можна сказати, майже щасливим, її турбували лише стосунки з дітьми. Улюблений син, король Філіп, хоча й ставився до матері з незмінною ніжністю, але в її радах та участі в королівських справах вже не мав потреби. А сини Рауля від першого шлюбу, Симон і Готьє, не приховували своєї неприязні до мачухи. У 1074 році Анна Ярославна знову овдовіла і була змушена повернутися до двору Філіппа I. І знову її підпис з’являється на державних документах поруч з підписом сина. Тільки тепер замість «Анна королева» зустрічаємо «Анна, мати короля Філіпа». Востаннє її ім’я було на жалуваній грамоті 1075 р. З цього історики роблять висновок, що ця дата є роком смерті Анни Ярославни. Але існує версія, що побожна королева померла тільки в 1082 році в абатстві Санліс, де і була похована.

Про останній період життя Анни Ярославни мало що відомо. Мабуть, їй жилося тоскно, вона більше не брала участі ні в яких значних подіях. Пішли з життя батько і мати, багато братів, рідні та близькі люди. Тричі зміщали з княжого престолу Ізяслава, двічі повертався на престол улюблений брат Анни Всеволод Ярославович. У Франції помер її вчитель і наставник єпископ Готьє. Загинув чоловік улюбленої сестри Єлизавети, король Норвегії Гарольд. Не залишилося нікого, хто давним-давно прибув з юною Анною Ярославною на французьку землю: хто помер, хто повернувся на Русь. До речі, існує версія, що вона навіть побувала на батьківщині, але це дуже сумнівно. Точно відомо, що Анна якийсь час подорожувала по Європі. Причому, як стверджують деякі історики, подорож ця була не заради розваги. Нібито Анні стало відомо, що старший брат, Ізяслав Ярославович, який зазнав поразки в боротьбі за київський престол, знаходиться в Німеччині, в місті Майнці. І вона вирушила в дорогу, розраховуючи на добрий прийом. Прибувши на місце, Анна дізналася, що Ізяслав уже перебрався до міста Вормс. Наполеглива і уперта, вона продовжила подорож. У Вормсі їй повідомили, що Ізяслав виїхав до Польщі, а його син – в Рим, до Папи. А це, на думку Анни Ярославни, були не ті країни, де слід було шукати друзів і союзників для Русі. Смуток і хвороба зломили Анну. Вона померла в дорозі, але де точно – не відомо.

Існує також версія, що Анна Ярославна померла в 1089 році. У всякому разі, саме тоді церкві Святого Квентіна були піднесені багаті дари для молитов за упокій душі померлої королеви. Але де ж знаходиться її могила? У 1682 році чернець виявив в одній з розташованих неподалік від Парижа церков надгробний камінь із зображенням жінки з короною на голові. На ньому можна було розібрати написане латиною ім’я «Агнес». Не виключено, що саме тут і поховали королеву, враховуючи, що імена «Анна» та «Агнес» часто сприймалися як одне і те ж. Правда, церква, де виявили надгробок, була побудована лише в 1220 році – набагато пізніше смерті Анни. Так що, швидше за все, монах знайшов поховання іншої людини.

Є й ще одна версія, що стосується останніх днів життя Анни Ярославни. Вона детально викладається в історичному романі Режин Дефорж, який вийшов у 1988 році у Франції і викликав колосальний читацький інтерес та став справжнім бестселером. Автор спробувала розповісти про життя і смерть Анни Ярославни. Якщо вірити дослідженням Дефорж, королева Анна користувалася повагою і підтримкою багатьох впливових лицарів, в тому числі знаменитого завойовника Англії Вільгельма I Завойовника. Саме він серед інших знатних осіб був присутній при відплитті Анни на батьківщину, в Київську Русь. За згодою свого сина королева залишила Францію і відправилася в… Новгород. Важко сказати, що спонукало її до цього рішення. Але треба визнати, що Р. Дефорж будувала свою версію не на порожньому місці, адже, як ми вже говорили, легенда свідчить, що Анна знову опинилася на Русі.

Проте їй не судилося дістатися до Новгорода. В дорозі вона тяжко захворіла і померла вже на новгородській землі. Згідно із заповітом Анни Ярославни, її нібито поховали за язичницьким обрядом, уклавши тіло на підпалений пліт, який пустили по воді. Однак подібний розвиток подій виглядає досить сумнівно, оскільки навряд чи могла християнка взяти такий гріх на душу.

Існує ще кілька версій, згідно однієї з яких королева повернулася в Київ, де й закінчила свої дні в монастирі. Однак це теж викликає сумнів. За висловом віконта де Сент-Емура, повернувшись на батьківщину, Анна могла б, як добра католичка, попасти під гнів Східної церкви.

Але переважна частина вчених вважає, що Анна Київська, як її називають у Франції, доживала віку і була похована десь у Франції. Громадяни цієї далекої країни прекрасно пам’ятають про родові корені їхньої королеви – чудової слов’янки, прародительки Бурбонської і Орлеанської королівських династій, що залишила глибокий слід в історії та культурі Франції. Їй встановлено два пам’ятники, останній – в 2005 році в Санлісі. Біля стародавнього храму можна побачити жіночу статую з каменю. В одній руці вона тримає мініатюрну конструкцію собору, а в іншій – лілію, символ королівської влади. Напис на постаменті говорить: «Анна Київська. Королева Франції. Вона заснувала цю обитель 21 квітня 1060».

Автор: Ольга Придибайло

---

© за матеріалами