Білий пісок

Білий пісок відрізняється від стандартного жовтого. Таке відчуття, ніби він зовсім нещодавно був частиною океану, його дном. Здається, нібито об нього терлися животом риби, на нього повільно опускались відламки розбитих кораблів і він був покритий товщею прозорої води, доки вона з часом не відступила і не відпустила його на волю, під палке сонце. Тепер по ньому ступають стомлені ноги рибалок, його дряпають плетені рибальські сіті; на ньому ростуть зовсім інші, земні квіти і сухі колючки. По ньому бігають діти, з нього будують замки; серфери біжать від нього зі своїми дошками в сторону хвиль, велосипедисти залишають свої сліди на гладкій дзеркальній поверхні, омитій водою.

У білого піску хрустка тверда поверхня як у крем-брюле з його карамельним верхнім шаром, який проламуєш і заглиблюєшся в густе м'яке нутро. Ніби тонка корка льоду, а під ним – обтічна плавка вода. Під крихкою поверхнею пісок шовковистий і пухнастий.

Такі піски супроводжують берегову лінію довгого безкінечного узбережжя. Такі пляжі зазвичай пустельні і на них немає сліду криків продавців, парасольок і тапчанів, показного матеріального багатства. Вони – притулок для мандрівників, перелітних птахів і сонця.

Океан кожен день розкладає на їх поверхні, ніби постачальник на ярмарку виробів ручної роботи, свої скарби.

Автор: О. Скосаренко

---

© знайдено в мережі