Коли цей світ зламався?

Вчора гуляла з сином в місцевому парку. Руслан захотів пострибати на батуті, знаєте такі розваги, які ви можете взяти собі в оренду за певну кількість гривень на певний відрізок часу? 10 хв - 35 грн. «Пропуск» до атракції контролює дівчинка, яка і веде касу, років 13-14 з вигляду.

І ось, поки моя задоволена дитина стрибала, показуючи як робити сальто дітям, які долучились до забави, спостерігаю таку картину. До дівчинки-контролера підходять двоє дітей. Старший хлопчик, років 10, який веде, певно брата, з вигляду - однолітка мого сина до центру веселощів в парку. Скромно, охайно одягнуті діти.

Питають у дівчинки - контролера:

-Доброго дня, вибачте, а скільки коштує пострибати на батуті?

Дівчинка-контролер , закочуючі очі:

-Дорого.

Тут вже моє серце починає калатати швидше, але я просто спостерігаю далі.

Хлопчик продовжує:

-Ну скільки коштує? У мене є 20 гривень, цього вистачить?

-Ні, цього вистачить хіба на 5 хв

Відрізає дівчинка-контролер, очима шукаючи підтримку у дорослих навколо неї, які дарують хлопцям принизливі погляди, зупиняючись на їх легких літніх капцях в дощову погоду.

Хлопець розважливим тоном:

-То він зайде на 5 хвилин!

Дівчинка-контролер з зневажливою посмішкою, цокаючи кінчиком нігтя по годиннику:

-Час пішов.

Старший хлопчина починає хутко скидати капці з малого, просовуючи його до батута.

Батьки в оточенні мене випромінювали помітну напругу через хлопчика, який босоніж стрибав біля їх дітей.

А сам хлопчина… захоплюючись сміхом стрибав, кричав від захоплення випромінюючи кожною клітинкою радість.

Наш з Русланом час перебування на батуті підходив до кінця, про що мені повідомила дівчинка-контролер.

-Продовжіть нам ще на 10 хв, і цьому хлопчику також.

-Якоооому ще хлопчику? Протягує дівчинка-контролер.

-Ось цьому. Показую на босого малюка.

-Ви хочете заплатити за НЬОГО? Усміхається дівчинка, споглядаючи на мене ніби я сказала що вчора вечеряла з прибульцем.

-Так. Строго кажу я, протягуючи гроші.

Далі дівчинка мовчала. Як і всі учасники процесу, включаючи і інших дорослих.

По закінченню 10 хвилин всі вийшли із батуту і розійшлись по парку.

Направляючись з сином в сторону виходу із парку чую:

- Тьотя, тьотя!

Повертаюсь, стоять двоє хлопчин:

-Тьотя, дякую.

-Будь ласка.

Ідучи додому думаю - це суспільство приречене. Які зміни мали відбутись в голові дівчинки-контролера, дорослих батьків поруч, щоб вони могли так розділити двох абсолютно однакових дітей чотирьох років плюс/мінус - мою дитину, та цього хлопчика? Адже єдина різниця між ними - вони народились в різних сім'ях. Все. Це діти, які ще не встигли нікого скривдити, не встигли встати на свої ноги в житті. Яка між ними різниця? То що їх так розділяє в очах інших людей?

Цей світ певно зламався 💔

Юліанна Федько

---

© за матеріалами