Як інуїти вчать своїх дітей контролювати свій гнів

У 1960-х роках аспірантка Гарварда Джин Бріггс зробила цікаве відкриття про природу людського гніву. У 34 роки вона подорожувала по полярному колу, проживши в тундрі 17 місяців. Там не було ні доріг, ні систем опалення, ні продуктових магазинів. Взимку температура опускалася нижче -40 градусів за Цельсієм. Бріггс переконала сім'ю інуїтів тимчасово «удочерити» її, щоб описати їхнє життя в природних умовах.

Бріггс швидко зрозуміла, що в цих сім'ях відбувається щось дивне: дорослі мають виняткову здатність контролювати свій гнів. Інуїти ніколи не злилися. Наприклад, одного разу хтось перекинув киплячий чайник в іглу, пошкодивши крижану підлогу. Ніхто не став обурюватися. "Шкода", - спокійно сказав винуватець пригоди і пішов знову по воду. В іншому випадку волосінь, на плетіння якої пішло кілька днів, порвалася при першому закиданні вудки. Ні в кого не з'явилося ознак гніву. "Давайте плести нову" - тільки сказав хтось.

На їхньому тлі Бріггс виглядала як дика дитина, хоча й намагалася контролювати свій гнів. Вона діяла набагато імпульсивніше, тому вирішила розібратися, як батьки-інуїти прищеплюють цю здатність своїм дітям? Як перетворюють малюків, схильних до істерики, на холоднокровних дорослих?

Якось Бріггс побачила, як молода мама спілкується з розлюченим малюком - маленьким хлопчиком близько двох років. Мама дала йому гальку і сказала: «Вдар мене каменем! Ще. Вдар мене сильніше». А коли хлопчик кинув камінь у свою матір, вона заплющила очі руками і вдала, що плаче: «Ууууу. Це боляче!" Бріггс була зовсім спантеличена. Здавалося, ці дії суперечили всьому, що Бріггс знала про культуру інуїтів. Але, виявляється, це був потужний інструмент, щоб навчити дитину контролювати свій гнів.

Мами інуїтів дотримуються золотого правила: ніколи не кричати на маленьких дітей. Вони вважають, що лаяти дітей і навіть говорити з ними сердитим голосом – недоречно. Коли вони маленькі, це не допомагає, а тільки змушує вас самих рознервуватися. Навіть якщо дитина вдарить вас чи вкусить.

Інуїти вважають, що кричати на маленьку дитину – принизливо для дорослої людини. Це вчить дитину злитися, коли виникають проблеми. Батьки, які контролюють свій власний гнів, допомагають дітям вчитися робити те саме.

Коли дитина гнівалася: била когось або впадала в істерику, ніякого покарання не було. Натомість батьки чекали, поки вона заспокоїться, а потім розігрували те, що сталося, включаючи реальні наслідки такої поведінки. При цьому вони завжди мали грайливий і веселий тон. Зазвичай, такі спектаклі починалися з питання, що провокує дитину погано поводитися. Наприклад, якщо він когось ударив, мама могла спитати: «Чому ти не вдарив мене?» Якщо дитина клювала на цю приманку і била маму, вона не починала кричати або лаятися, а розігрувала наслідки, демонструючи, як їй боляче: «Ти зробив мені боляче і змусив мене плакати - ти цього хотів, так?»

Такі міні-вистави мають не лише виховний ефект, а й навчають не піддаватися на провокації, ставати сильнішими емоційно. Вони дають можливість дітям повправлятися у контролі над своїм гнівом, коли вони спокійні. Ця практика є дуже важливою для дітей. Тому що коли людина вже сердиться, їй нелегко придушити свої почуття. Навіть в дорослому віці.

Якщо ви практикуватимете контроль емоцій у момент, коли не злитесь, у вас буде більше шансів впоратися з гнівом у критичній ситуації. У дітей можна зустріти найширший список різноманітних емоцій. У них ще не до кінця розвинулася префронтальна кора головного мозку. Тому те, що ми робимо, реагуючи на емоції нашої дитини, фізично формує її мозок.

---

© знайдено в мережі