Коли надія сильніша за медицину: історія журналіста Нормана Казінса

Реальна історія Нормана Казінса, американського журналіста, який, попри невиліковний діагноз, довів: позитивні емоції здатні перемогти навіть найтяжчу хворобу. Його незвичайний шлях до одужання став прикладом для медицини й залишив у спадок світові нове бачення сили людського духу.

Це сталося понад тридцять років тому. Повний сил і енергії журналіст, головний редактор Seturday Revue Норман Казінс раптом відчув себе погано. У нього різко зросла температура, з'явилася ломота у всьому тілі. Стан здоров'я швидко погіршувався, і вже за тиждень йому стало важко рухатись, повертати шию, піднімати руки. Йому довелося лягти до лікарні, і невдовзі було поставлено діагноз. Виявилося, що у Нормана колагеноз – аутоімунне захворювання, що вражає весь організм, при якому імунна система виявляє агресію до власної сполучної тканини.

З кожним днем ​​тіло Казінса ставало все більш нерухомим, він з великими труднощами ворушив руками і ногами, перевертався в ліжку. Настав момент, коли він не зміг розімкнути щелепи, щоб трохи поїсти. Страх, туга, образа на несправедливість долі охопили його. Казінс перестав розмовляти навіть із близькими людьми та проводив цілі дні, відвернувшись до стіни лікарняної палати. Лікар, доктор Хітціг, підтримував Нормана як міг, залучаючи для консультацій найкращих фахівців, але хвороба прогресувала. І тоді Норман запитав лікаря про свої шанси на одужання. Відповідь його вразила: із п'ятисот хворих на колагеноз одужує лише один.

Ніч після цієї розмови Норман не спав. Досі лікарі дбали про мене, думав він, і робили все від них залежне, але це не допомогло. Якщо я хочу залишитися живим, треба діяти самому. І оскільки лікарі та ліки безсилі перед моєю хворобою, я маю знайти інший шлях зцілення. Він згадав слова доктора Хітціга про те, що організм мобілізується на боротьбу з будь-якою хворобою, якщо його ендокринна система працює на повну потужність. А страх, зневіра, тривала депресія, за спостереженнями вчених, навпаки, пригнічують діяльність ендокринної системи. У відповідь на ці негативні емоції надниркові залози виділяють гормони стресу - адреналін і норадреналін, які потрапляють у кров і поширюються по всьому тілу. Коли їх дуже багато, вони діють на організм руйнівно.

Роздуми призвели Нормана Казінса до очевидної думки: якщо негативні емоції, пригнічуючи ендокринну систему, є «провокаторами» захворювань, то позитивні емоції, активізуючи її діяльність, можуть стати «стимуляторами» одужання. Причому кожна людина має дуже простий і доступний засіб лікування – сміх.

«Веселе серце благотворне, як ліки, а похмурий дух сушить кістки» – ця фраза з Біблії вселила в Казінса надію. Він взявся за працю відомих медиків та вчених і швидко виявив те, що шукав. Виявляється, багато лікарів і мислителів надавали першочергового значення позитивним емоціям. Лікар Р.Бартон, який жив у XVII столітті, описав свої спостереження в книзі «Анатомія меланхолії»: «Сміх очищає кров, омолоджує тіло, допомагає при серцевих недугах». Бартон стверджував, що сміх несе в собі одужання від усіх хвороб.

Іммануїл Кант у своїх працях наголошував на тому, що сміх активізує всі життєво важливі процеси в організмі.

Зигмунд Фрейд називав гумор унікальним проявом людської психіки, а сміх – не менш унікальним засобом лікування.

Сучасний американський учений У. Фрей досвідним шляхом довів, що сміх благотворно діє на судини і роботу серця, процеси кровотворення та дихання, і навіть на загальний м'язовий тонус організму. Той приємний м'язовий біль, який з'являється після нападу нестримного сміху, було б дуже корисно відчувати щодня.

Вчені з'ясували: під дією сміху у мозку виділяється речовина, схожа на морфій. Воно стає своєрідною внутрішньою «анестезією», допомагає організму розслабитись і одночасно мобілізувати сили для боротьби з хворобою.

Познайомившись з усією доступною літературою про вплив емоцій на здоров'я, Казінс вирішив, що, якщо він хоче залишитися живим, він не має права далі перебувати в ролі людини, яка пасивно чекає на власну смерть. Він просто зобов'язаний мобілізувати всі резерви свого духу та тіла за допомогою сміху. Це було нелегко. Коли лежиш нерухомо, прикутий до ліжка, і кожен суглоб ниє від болю – тут не до сміху. Але у Казінса вже почав вимальовуватись план лікування.

Незважаючи на протести лікарів, які вважали його «безнадійним хворим», Казінс виписався з лікарні та переїхав до номера готелю, де ніщо не нагадувало йому про хворобу. З ним залишився лише доктор Хітціг, який став йому близьким другом. Він схвалив ідею Казінса використовувати сміх для активізації всіх біохімічних реакцій в організмі. У готельний номер було доставлено кінопроектор, а також найкращі комічні фільми та книги.

Казінс відчув себе неймовірно щасливим, коли десять хвилин нехай вимушеного сміху таки дали анестезуючий ефект, що дозволило йому проспати дві години без болю.

Після того, як болезаспокійлива дія сміху закінчувалася, доглядальниця знову включала кінопроектор або читала Казінсу гумористичні оповідання. Так тривало кілька днів. Страшний біль перестав мучити Казінса. Анестезіруючий ефект сміху було доведено. Далі потрібно було дізнатися, чи зможе сміх зробити таку ж сприятливу дію на ендокринну систему, за рахунок чого міг би знизитися аутоімунний запальний процес. Щоб встановити це, доктор Хітціг брав у Казінса аналізи крові безпосередньо перед сеансом сміху та після нього. І щоразу результати аналізів підтверджували, що запальний процес в організмі йшов на спад. Казінс відчував себе окриленим, стара приказка: «Сміх – найкращі ліки» набувала під собою фізіологічної основи.

Тим часом програма «сміхотерапії» розгорнулася на повну силу. Казинс сміявся щодня щонайменше шість годин. Його очі опухли від сліз, але це були сльози одужання. Дози протизапальних засобів знижувалися, а згодом він зовсім припинив приймати ліки, у тому числі й снодійні – до нього повернувся сон.

За місяць Казінс зміг уперше без болю поворухнути пальцями рук. Він не вірив своїм очам: потовщення та вузли на тілі стали зменшуватися. Ще через місяць він зміг активно рухатися у ліжку, і це було чудове відчуття! Настав момент, коли хворий підвівся з ліжка. Щоправда, ще багато місяців він не міг підняти руку настільки, щоб дістати книгу з верхньої полиці. Ще тремтіли коліна, а ноги підкошувалися під час ходьби. Але він уже настільки оговтався від хвороби, що міг повернутися до роботи. Вже одне це було для Казінса справжнім дивом!

Місяць від місяця рухливість усіх суглобів зростала. Болі зникли, залишилися лише неприємні відчуття в колінах та одному плечі. Пальці все впевненіше рухалися клавішами органу – і він знову зміг виконувати свої улюблені фуги Баха. Він почав грати у великий теніс. Скакав на коні, не боячись впасти. Він вільно повертав шию на всі боки – всупереч прогнозам фахівців про повну нерухомість його хребта.

Через десять років Казінс випадково зустрів одного з лікарів, котрі засудили його до нерухомості та повільної смерті. Той був зовсім приголомшений, побачивши Казінса живим і здоровим. Вітаючись, Норман стиснув руку лікаря з такою силою, що той скривився від болю. Сила цього рукостискання була промовистішою за всякі слова.

У 1976 році Казінс опублікував автобіографічну книгу "Анатомія хвороби (з точки зору пацієнта)" в якій, спираючись на власний досвід лікування, стверджує, що позитивний емоційний стан може вилікувати навіть від тяжкої хвороби.


Пам'ятник Норману Казінсу в парку миру Хіросіми, Японія

До останніх років він викладав у Медичній школі Каліфорнійського університету Лос-Анджелеса (UCLA). Напевно він був єдиним викладачем без медичної освіти. Він навчав молодих лікарів активізувати лікувальний бійцівський дух кожного пацієнта.

---

© знайдено в мережі