264 години бадьорості: Як американський школяр переніс експеримент з найдовшого періоду без сну

Дивні і сумнівні експерименти в ім'я науки не рідкість - так в 1829 році бельгійський фізик Жозеф Плато протягом 25 секунд не моргаючи дивився на Сонце. Метою експерименту було вивчення впливу прямих сонячних променів на сітківку ока. Результат експерименту виявився сумним - вчений тимчасово осліп, а потім довгі тижні був змушений сидіти в темній кімнаті, поки відбиток яскравого Сонця не зник з сітківки очей. Правда, зір відновився лише частково.

Не менш жорсткий експеримент поставив на собі в 1964 році 17-річний американський школяр Ренді Гарднер, що проживав у каліфорнійському місті Сан-Дієго.

Почалося все з того що Ренді Гарднер і його друг Брюс Макаллістер отримали в стінах навчального закладу завдання провести наукове дослідження. Вони були звичайними підлітками, досить далекими від фундаментальної науки. Хлопці якось дізналися про радіоведучого (диск-жокея) Томаса Раундса з Гонолулу, який в 1959 році влаштував 260-годинний радіомарафон, причому весь цей час він не спав.

Так школярам прийшла ідея перевірити вплив тривалого неспання на паранормальні здібності людини, а заодно побити рекорд гавайського радіоведучого. Правда, незабаром юнаки усвідомили, що таку масштабну задачу по надприродним здібностям людського організму їм не вирішити і вони обмежилися лише контролем за розумовими здібностями і грою в баскетбол, при цьому мета побити рекорд в стані неспання зберігалася.

Встановити, хто буде експериментатором, а кому доведеться стати спостерігачем вирішили за допомогою монетки. Вона була підкинута, і на превелике полегшенню Брюса, йому випало бути асистентом. Але Макаллістер явно переоцінив свої сили.

У перший день експерименту Гарднер, який прокинувся о 6 ранку був сповнений сил - перша безсонна ніч далася легко. А ось в розпал другого дня хлопець почав злегка "пригальмовувати".

Розумові здібності Ренді продовжували залишатися цілком задовільними і на третій день експерименту, але тут несподівано підвів Макаллістер. Під час досліду він періодично давав другу нескладні приклади на обчислення, просив вимовити скоромовку та інші інтелектуальні завдання. І в один з моментів Брюс зауважив, прийшовши до тями, що робить замітки про поведінку друга прямо на стіні. На раді було вирішено, що Макаллістеру потрібен помічник, тому запросили спільного друга - Джо Марчіано.

Тепер хлопці могли змінюватися під час контролю, та й грати в баскетбол втрьох було незрівнянно веселіше. Правда, Гарднер міг без приводу накричати на друзів, але в цілому поводився досить адекватно. Зате вже на четвертий день Гарднер вважав себе сильним футболістом, якому належить брати участь в знаменитому матчі з американського футболу "Роуз боул", та ще й чорношкірим.



Але місцеві репортери дізналися про експеримент школярів і написали відповідний матеріал в одній з міських газет. Незабаром про це дослідження стало відомо Вільяму Дементу, який в Стенфордському університеті займався вивченням проблем сну. Це зараз дослідженням, пов'язаним зі сном, приділяється досить велика увага, і Демент є одним з найголовніших фахівців в цій області, але в 1964 ця наука була в зародковому стані і вчений тільки робив в ній перші кроки. Тому Демент з величезним ентузіазмом приєднався до експерименту, чому батьки Ренді були дуже раді, оскільки побоювалися за здоров'я сина.

Тим часом усім помічникам доводилося постійно і якомога активніше розважати Ренді - адже тільки варто було йому прилягти, як хлопець буквально "вимикався". Його катали на автомобілі, грали з ним в пінбол і баскетбол, водили в боулінг, підкидали хлопчині різні інтелектуальні завдання, навіть розмовляли через двері туалету. Ніяких стимуляторів піддослідному не давали, хіба що невеликі дози кока-коли.



До прибуття Демента великих відхилень у Ренді не відзначалося, але потім вони почали накопичуватися. Так з'явилися дивні речі в відчутті смаку і запаху. Деякі цілком нейтральні запахи почали викликати у Ренді неприховану огиду, помітно змінилися уподобання в їжі. А ось через те, що школяр багато часу проводив на баскетбольному майданчику, його навички щодо поводження з баскетбольним м'ячем тільки покращилися.

На той час батьки наполягли, щоб хлопця періодично обстежували. Ця справа була доручено фахівцям з військово-морського госпіталю Парку Бальбоа. Так Ренді Гарднер опинився під контролем підполковника Джона Росса. Якщо Демент вказував, що розумові здібності експериментатора продовжували залишатися на пристойному рівні - на 10-й день експерименту школяр зміг обіграти викладача університету в пінбол, то думка військового лікаря було дещо іншою. Джон Росс вказував, що іноді у юнака спостерігалася втрата орієнтації, деяка параноя і галюцинації. Однак вагомих підстав для дострокового переривання експерименту не було.

В останній день експерименту Ренді Гарднера попросили виголосити послідовність чисел, починаючи від 100, віднімаючи кожен раз по 7. Хлопець зміг дійти тільки до 65, в цей момент він просто забув, що робить. Коли термін неспання досяг 260 годин, в будинку Гарднерів зібралася досить велика компанія з друзів та родичів, яка шумно святкувала новий рекорд неспання. Ще через 4 години хлопця відвезли до військового госпіталю, де швидко перевірили його мозок і не знайшли ніяких відхилень. Тільки після цього Ренді дали можливість поспати - він провів уві сні 14 годин. Прокинувся Ренді цілком бадьорим. Потім була прес-конференція за участю експериментатора, на якій Ренді виглядав бадьорим і продемонстрував хороші розумові здібності.

Незабаром після закінчення експерименту Ренді повернувся до шкільних занять. А дослідники, підбиваючи результати експерименту, прийшли до висновків, що при тривалому неспанні у Ренді Гарднера на деякий час по черзі «засинали» одні ділянки мозку, в той час як інші продовжували працювати.

---

© за матеріалами