10 трюків, за допомогою яких влада контролює народ

Аврам Ноам Хомський (Avram Noam Chomsky) - професор лінгвістики Массачусетського технологічного інституту, найбільший інтелектуал західної цивілізації, який здійснив революційний прорив у своїй галузі. Філософ, науковець, психолог, політичний активіст, борець проти світового насильства.

Газета «Нью-Йорк таймс Бук Рев'ю» одного разу написала: «Якщо судити з енергії, розмаху, новизни та впливу його ідей, Ноам Хомський — можливо, найважливіший з інтелектуалів, які сьогодні живуть».



Ноам Хомський склав список з 10 методів маніпулювання людською свідомістю, які використовуються політиками, владою та ЗМІ всього світу, в яких розкриває реальні механізми формування «суспільної згоди», загального «одобрення» серед населення.

Прочитайте - і вам все одразу стане зрозуміло!

1. Відвернення уваги.

Основним елементом управління суспільством є відволікання уваги людей від важливих проблем та рішень, що приймаються політичними та економічними правлячими колами, за допомогою постійного насичення інформаційного простору малозначними повідомленнями.

Прийом відволікання уваги дуже суттєвий для того, щоб не дати громадянам можливості отримувати важливі знання в галузі сучасних філософських течій, передової науки, економіки, психології, нейробіології та кібернетики.

Натомість інформаційний простір наповнюється новинами спорту, шоу-бізнесу, містики та інших інформаційних складових, що ґрунтуються на реліктових людських інстинктах від еротики до жорсткої порнографії та від побутових мильних сюжетів до сумнівних способів легкої та швидкої наживи.

2. Проблема – реакція – рішення.

Створюється проблема, якась «ситуація», розрахована на те, щоб викликати певну реакцію серед населення для того, щоб воно саме вимагало вжиття заходів, необхідних правлячим колам.

Наприклад, допустити розкручування спіралі насильства в містах або організувати криваві теракти для того, щоб громадяни вимагали ухвалення законів щодо посилення заходів безпеки та проведення політики, що обмежує громадянські свободи.

Або викликати якусь економічну, терористичну чи техногенну кризу, щоб змусити людей у своїй свідомості вжити заходів щодо ліквідації її наслідків, нехай і порушуючи їхні соціальні права, як «необхідне зло». Але слід розуміти, що кризи самі не народжуються.

3. Поступовість.

Щоб домогтися вжиття будь-якого непопулярного заходу, достатньо впроваджувати його поступово, день у день, рік у рік. Саме таким чином були глобально нав'язані принципово нові соціально-економічні умови (неолібералізм) у 1980-х та 1990-х роках.

Зведення до мінімуму функцій держави, приватизація, невпевненість, нестабільність, масове безробіття, зарплата, яка вже не забезпечує гідного життя. Якби все це сталося одночасно, то, напевно, призвело б до революції.

4. Відстрочка виконання.

Ще один спосіб продавити непопулярне рішення полягає в тому, щоб подати його як «болісне і необхідне» і домогтися в даний момент згоди громадян на його здійснення в майбутньому. Набагато простіше погодитися на будь-які жертви у майбутньому, ніж у теперішньому.



По-перше, тому, що це не відбудеться негайно. По-друге, тому що народ у своїй масі завжди схильний плекати наївні надії на те, що «завтра все зміниться на краще» і що тих жертв, яких від нього вимагають, вдасться уникнути. Це надає громадянам більше часу для того, щоб звикнути до думки про зміни і смиренно прийняти їх, коли настане час.

5. Інфантилізація народу.

У більшості пропагандистських виступів, розрахованих на широку публіку, використовуються такі докази, персонажі, слова та інтонація, ніби йдеться про дітей шкільного віку із затримкою у розвитку чи розумово неповноцінних індивідуумів.

Чим сильніше хтось намагається ввести в оману слухача, тим більше він намагається використовувати інфантильні мовні звороти. Чому?

Якщо хтось звертається до людини так, ніби їй 12 років, то через навіюваність у відповіді або реакції цієї людини також буде відсутня критична оцінка, що характерно для дітей.

6. Наголос на емоції.

Вплив на емоції є класичним прийомом нейролінгвістичного програмування, спрямованим на те, щоб заблокувати здатність людей до раціонального аналізу, а в результаті - взагалі до здатності критичного осмислення того, що відбувається.

З іншого боку, використання емоційного чинника дозволяє відкрити двері в підсвідоме у тому, щоб впроваджувати туди думки, бажання, страхи, побоювання, примуси чи стійкі моделі поведінки. Заклинання про те, який жорстокий тероризм, яка несправедлива влада, як страждають голодні і принижені, залишають за кадром справжні причини того, що відбувається. Емоції – ворог логіки.

7. Дебілізація населення.

Важлива стратегія — домагатися того, щоб люди стали нездатними розуміти прийоми та методи, що використовуються для управління ними та підпорядкування їх своїй волі.

Якість освіти, що надається нижчим суспільним класам, має бути якомога посереднішою, щоб невігластво, що відокремлює нижчі громадські класи від вищих, залишалося на рівні, який не зможуть подолати нижчі класи.

8. Просування моди на посередність.

Влада прагне впроваджувати думку про те, що модно бути тупим, вульгарним і невихованим. Цей спосіб нерозривний з попереднім, тому що все посереднє у світі з'являється у величезних кількостях у будь-яких соціальних сферах — від релігії та науки до мистецтва та політики.

Скандали, жовті газети, чаклунство і магія, сумнівний гумор і популістські акції — це корисно для досягнення однієї мети: не допустити, щоб люди мали можливість розширити свою свідомість до безмежних просторів реального світу.

9. Культивація почуття провини.

Ще одне завдання — змусити людину повірити в те, що тільки вона винна у власних нещастях, які відбуваються через брак її розумових можливостей, здібностей або зусиль, що докладаються.

В результаті замість того, щоб повстати проти економічної системи, людина починає займатися самоприниженням, звинувачуючи в усьому себе, що викликає пригнічений стан, який і призводить, серед іншого, до бездіяльності.

10. Чудове знання людської натури.

За останні 50 років успіхи в розвитку науки призвели до утворення зростаючого розриву між знаннями простих людей та відомостями, якими володіють та користуються панівні класи.

Завдяки біології, нейробіології та прикладній психології система отримала у своє розпорядження передові знання про людину в галузі як фізіології, так і психіки. Системі вдалося дізнатися про звичайну людину більше, ніж вона сама про себе знає.

Це означає, що в більшості випадків система має більшу владу і більшою мірою керує людьми, ніж вони самі.

---

© знайдено в мережі