Ви перебуваєте: Морс » Люди та життя » Морська кара: маронінг як одна з найжорстокіших форм вигнання

4|

Морська кара: маронінг як одна з найжорстокіших форм вигнання

Морська кара: маронінг як одна з найжорстокіших форм вигнання

Маронінг - жорстока альтернатива смертної кари, яку багато хто помилково вважає захопливою пригодою.

Наївно вважаєте, що життя на безлюдному острові — захопливий романтичний захід, а Робінзон Крузо був найщасливішою людиною на Землі? А от і ні! І зараз ви в цьому переконаєтесь!

Вигнання куди подалі геть з очей — з давніх-давен одне з найбільш популярних покарань у багатьох народів. Адже всі ми за рідкісним винятком — істоти соціальні, а тому тривала відсутність товариства собі подібних схожа на тортури.

Вигнанець не тільки втрачав соціальну підтримку і шанс спілкування з рідними та близькими, але й опинявся віч-на-віч з безліччю небезпек, з якими йому не доводилося стикатися раніше.

З розвитком цивілізації цей спосіб потроху втрачав актуальність, але тільки не в морі, де невгодного корабельному суспільству хлопця просто не було куди подіти. При цьому маронінг, тобто висадка на безлюдний острів або далекий від відомої цивілізації берег, хоч і вважався більш гуманним, ніж страта, покаранням, але за фактом був таким вкрай рідко.

Термін походить від слова «марон» — раб-утікач, адже спочатку так іноді карали саме їх. Пізніше метод перейняли команди піратських кораблів, а також торгових і військових.

Непередбачуваність ситуації полягала в тому, що про придатність місця для життя зазвичай особливо не замислювалися — що першим зустрілося на шляху, туди й висаджували. Якщо засудженому щастило, він опинявся на райському тихоокеанському острівці, якщо ні — на льодяній скелі Північної Атлантики, що трохи виступає посеред крижаних хвиль (та й то лише під час відливу). Знову ж таки, багато залежало і від настрою «суддів», які могли забезпечити бідолаху запасом харчів, зброєю та порохом, а могли обмежитися лише Біблією та люлькою з тютюном. Нерідко залишали пістолет з одним зарядом — ясна річ, для чого.

Висадженого на клаптику суші моряка жартома називали «свіжоспечений губернатор острова», проте самому йому було не до веселощів. Адже в більшості випадків на бідолашного чекала неминуча, нерідко тривала і болісна, загибель від голоду, спраги, холоду, хижаків або кровожерливих аборигенів. У таких випадках пістолет з одним зарядом був дуже доречним.
Слід зазначити, що сучасна людина, позбавлена ​​безглуздих забобонів і яка має знання про будову світу, мала б набагато більше шансів на виживання, ніж середньостатистичний моряк тих часів. Справа в тому, що більшість тодішніх «морських вовків» були аж ніяк не безстрашними суперменами, сильними, вправними та вмілими. Найчастіше це була неписьменна публіка, яка вміла лише виконувати саме свої обов'язки на борту — і не більше. Багато хто навіть плавати не вмів!

Невже все так погано? Заради справедливості зазначу, що історія знає і чимало випадків позитивного результату. Мабуть, найвідоміший «губернатор острова» — боцман Олександр Селькірк, який після порятунку став прототипом того самого Робінзона Крузо.

Злочинцем Селькірк зовсім не був — він просто настільки задовбав капітана корабля «Сенк пор», містера Стралдінга, що той не витримав, і за згодою команди висадив зануду за 700 км від Чилі на безлюдному острові Мас-а-Тьєрра, де він і провів чотири веселих роки. А набрид боцман своїм щоденним бурчанням з приводу поганого стану корабля, що тоді вважалося поганою прикметою.

Як виявилося, Селькірк був недалеко від істини, адже незабаром після його висадки корабель успішно пішов на дно під час досить невинного шторму. Тобто покарання у цьому випадку стало порятунком.

Бувало й так, що з корабля висаджували і капітанів, що остогидли команді. Наприклад, подібна доля спіткала відомого піратського капітана Едварда Інгленда, який залишився кукати з двома помічниками на острівці в Індійському океані. До речі, всі вони врятувалися, спорудивши пліт і діставшись ним до Мадагаскару.

Траплялося, що маронінгу піддавалися і жінки. Найбільше прославилася французька дворянка Маргеріт де ля Рок, яку залишили животіти на острові Демонів біля берегів острова Ньюфаундленд. Не найтепліша та не найзатишніша місцина, як розумієте. Найімовірніше, панночку «підставив» родич, що вліз у борги, і який бажав заволодіти її майном. На дикий північний острів Маргеріт висадили разом із служницею та пасажиром-коханцем, за передбачуваний зв'язок з яким її і засудили.

Неймовірно, але зніжена дворянка зуміла вижити, при тому що її супутники дуже скоро загинули від хвороб, а сама вона зуміла там народити і поховати немовля. Звичайно, бідолашній довелося освоїти полювання на звірів, техніку видобутку вогню та масу інших премудростей.

Маронінг, як одна з найжорстокіших форм вигнання, залишив глибокий слід в історії мореплавання та кримінального правосуддя. Цей метод покарання часто ставав смертельним вироком для нещасних, яких прирікали на ізоляцію від суспільства та природи.

Хоча деякі історії маронінгу закінчувалися порятунком і виживанням, більшість випадків стали трагедіями, що відображають жорстокість та безпощадність тодішніх соціальних норм. Сьогодні ми можемо лише уявити, якими випробуваннями проходили ці люди, і розуміти, наскільки важливим є наше сучасне прагнення до гуманності та справедливості.

Сподобалася стаття? Підтримай «Морс»!
ПриватБанк
UAH: 5168 7520 1787 2691
USD: 4731 1856 0525 1914



© знайдено в мережі