Походження новорічної ялинки

Як говориться в «Енциклопедії релігії», європейці прикрашали свої будинки «вогниками і гілками вічнозелених дерев». Так вони відзначали зимове сонцестояння і відганяли злих духів («The Encyclopedia of Religion»).

Традиція прикрашати оселі вічнозеленими рослинами з’явилася ще з часів язичництва. Стародавні кельти поклонялися хвойним деревам, проводячи навколо них свої містичні ритуали і шануючи їх, як священні дерева. Ялина вважалася оселею лісового духу, який вимагав кривавих жертв - нутрощів людей і тварин, які друїди регулярно розвішували на гілках дерева. Коли християнська церква заборонила жертвоприношення, народи Європи замінили внутрішні органи іграшками з дерева, які в подальшому стали скляними, а кишки - гірляндами з ганчір'я.

На Різдво вперше, у ХVІІ столітті, прикрашати ялинку стали у Німеччині та Прибалтиці. Заснував цю традицію протестант Мартін Лютер.
З другої половини XVIII століття ялинкові прикраси стали більш ошатними: паперові квіти, позолочені ялинкові шишки і порожні яєчні шкаралупки або позолочені чи посріблені картоплини.

І лише у ХІХ столітті та на початку ХХ з’являються звичні для нас ялинкові іграшки – зі скла. Однак мистецтво виготовлення скляних ялинкових прикрас довго зберігалося у таємниці і коштували вони великих грошей. Тому люди продовжували прикрашати деревце традиційними прикрасами, до яких додалися картонні іграшки. Найбільш популярними були фігурки звірів, птахів та ангелів, які уособлювали добрих духів, що допомагають людям.
Стародавні ж слов’яни не знали ялинки, але прикрашали будинок оберегами. Люди вірили в сили природи, що нібито здатні захистити від бід і хвороб та принести удачу і здоров’я.

Кожна деталь оберегу мала свій особливий зміст: квасоля символізувала красу, перець і часник – здоров’я, мішечок – благополуччя, соняшник – успіх, насіння – удачу, мак – довголіття, хліб – добробут тощо. Фігурки ліпили з солоного тіста, щоб вони довго служили.

В «Енциклопедії українознавства» говориться: «На Україні, з уведенням християнства у [X столітті], Р[іздво] злилося, як і в ін[ших] країнах, з місц[евим] поганським святкуванням повороту сонця на весну — хліборобського нового року, зберігаючи подекуди первісну назву Коляда. Найцікавішим днем укр[аїнського] Р[іздва] є його навечер’я — Свят-вечір, що відбувається у супроводі багатьох обрядових і магічних дій... в ньому беруть участь також і померлі предки та чл[ени] роду, персоніфіковані снопом збіжжя — “дідом”, “дідухом”».

Митрополит Іларіон (професор Іван Огієнко) в одній своїй книжці написав: «У римлян були веселі зимові Свята, т[ак] зв[ані] Сатурналії, що справлялися цілий тиждень, від 17 по 23 грудня. Цього Свята готувалося жертовне порося, робилася врочиста святкова трапеза, скрізь були ігри та забави, давалися взаємно дарунки» («Дохристиянські вірування українського народу»). В «Американській енциклопедії» говориться: «Сатурналії... стали взірцем для багатьох веселих різдвяних звичаїв» («The Encyclopedia Americana»).

---

© знайдено в мережі