Чарльз Блісс: єврей з Чернівців, який хотів навчити весь світ писати єдиною мовою символів

У нацистській в'язниці він читав співкамерникам лекції з хімії та теорії відносності.

Чарльз Блісс семантик, символознавець, винахідник. Він запропонував світові писати та читати єдиним універсальним письмом – мовою символів. Воно беззвучне, а тому не залежить від розмовної мови. У цьому Чарльза підтримав видатний філософ і математик Бертран Рассел. Завдяки цій унікальній мові символів фахівці допомагають у адаптації до світу дітям з особливостями розвитку. Чарльз – син бідного оптика, солдат австрійської армії, директор патентного бюро, в'язень двох концтаборів, фотограф, підприємець та лінгвіст. А розпочав він свій нелегкий, але захопливий життєвий шлях у Чернівцях.



Карл Бліц народився 5 вересня 1897 року. Його батько, єврей Міхел Бліц, був оптиком, мав свою крамницю у Чернівцях. Але прибутку хорошого не було, тому, щоб прогодувати себе, дружину та чотирьох дітей, Міхел змушений був підробляти механіком та слюсарем. Жилося сім'ї Бліц не дуже, холод і голод були звичними гостями у їхньому домі. Коли Карлу було 4 роки, його віддали до єврейської школи. Цікаво, що вдома батьки розмовляли між собою на ідиш, але з дітьми вони розмовляли лише німецькою. 1904 року старшого сина віддали до початкової школи. А ще тато дуже любив музику і подарував 8-річному синові мандоліну та навчив його грати. Хлопець легко опанував музичну грамоту та інструмент.

1914 року в Європі почалася війна. Старшокласник Карл хотів вирушити на фронт і пішов записуватись у солдати. Однак йому відмовили, адже він був надто малим для війська. Однак «Червоний хрест» потребував волонтерів і радо взяв юнака до себе. 17-річного парубка відправили на передову. Його завданням було виносити з поля бою поранених та вбитих.



За рік він отримав шкільний атестат і вступив на військову службу. Війна тривала. 1918 року, якраз після завершення Першої світової війни, помер батько Карла. Хлопець повернувся додому та вступив до Чернівецького університету. Він дуже хотів вивчати хімію та фізику, проте вже за рік кинув навчання та поїхав із Чернівців. Місто окупувала королівська Румунія, в якій ставлення до ветеранів австрійської армії не було позитивним. Новим домом на наступні 20 років для Карла став Відень. Тут він вивчився на хіміка у Віденському технологічному університеті. Тут же знайшов першу роботу. І перше кохання. До речі, чотирирічний курс університету хлопець пройшов за три роки. А щоб прожити у столиці, давав приватні уроки іншим студентам та підробляв учителем музики.

Після закінчення навчання влаштувався працювати хіміком до підприємця Йоганна Кременецького, згодом перейшов у іншу фірму, яка займалася виготовленням електричних лампочок. 1925 року одружився на Марисі Коттлер, яка також була чернівчанкою. Однак життя у пари не склалося. Вже за рік Карл Бліц пережив сильну депресію та розчарування. Він залишив роботу, ніщо його не цікавило. І він всерйоз мав намір покінчити з життям. Від самогубства його врятував колишній роботодавець Кременецький, який забрав розчарованого Карла назад на своє підприємство і призначив його відповідальним за видачу патентів. Робота з цікавими винаходами, подорожі європейськими країнами вдихнули нове життя у 30-річного Карла. А ще він став частіше бачитися з давньою подругою Клер Адлер. Вона нещодавно поховала чоловіка і також потребувала підтримки. Як результат, Клер і Карл, який був на 15 років молодшим, стали жити разом.



1933 року Карла підвищили до директора патентного бюро, яким він і керував до аншлюсу Австрії. 1938 змінив життя Бліца назавжди. Якось прийшовши на роботу, він побачив нацистських поліцаїв в офісі. Вони, за доносом одного з його колег, прийшли заарештувати єврея. І Карла відправили до місцевої в'язниці. До речі, там Карл організував шаховий турнір серед арештантів. Фігурки вони ліпили з хліба, а дошку зробили зі скатертини та олівців. А ще він співкамерникам читав лекції з географії, фізики, хімії, астрономії та теорії відносності Ейнштейна. З віденської в'язниці його етапували до концтабору «Дахау». А за два місяці — до «Бухенвальду».



Його кохана Клер, яка була німкенею і не була офіційно одружена з євреєм, уникла арешту і намагалася звільнити чоловіка. І поки вона оббивала пороги всіх інстанцій, давала хабарі кому тільки можна, шукала шляхи його порятунку, Карл попросив передати йому до концтабору гітару, бо він влаштовував своїм колегам по нещастю музичні вечори. На імпровізованій сцені він виходив у білій сорочці та чорній краватці, яку вирізав з картону, і грав на мандоліні, яку роздобув ще в «Дахау», а потім і на гітарі. Музикою Карла заслуховувалися навіть коменданти СС.

В 1939 Бліца вдалося викупити з концентраційного табору. І він поїхав до Англії, очікуючи, що до нього приєднається Клер. Але розпочалася війна. Кордони закрилися. Після бомбардування нацистською Німеччиною Лондона Карл змінив своє прізвище на Блісс. Тому що напад німці називали "blitz", що було співзвучне з його прізвищем. І Карл став називати себе Чарльзом, на англійський зразок. Щоб знову возз'єднатися, пара вирушила у справжню навколосвітню подорож. Завдяки своїм друзям Клер із Австрії перебралася до Чернівців, а звідти до Греції. Коли до Греції вторглися італійські фашисти, вона вирушила далі Схід. Через Румунію, Україну, Росію, Манчжурію до Шанхаю, де жив кузен Блісса. А Чарльз переїжджав із Британії через Канаду в Японію, а потім у Шанхай.

І в 1940 році Чарльз та Клер зустрілися. Цікаво, що він з собою через півсвіту привіз дві камери. І відразу відкрив власну фото- і відеостудію за назвою Bliss Film Service. У Китаї його інтерес до семантики, символіки, а також лінгвістики отримав новий поштовх. Він здивовано розглядав і намагався розгадати логіку китайського письма, його походження. Роздуми над семантикою в нього з'явилися ще за часів далекого дитинства. Малим хлопчиком він уявляв, що може існувати єдина мова, яка об'єднає усі народи світу. А ще до створення єдиної мови його підштовхувала багатомовність у Чернівцях, коли люди розмовляли різними мовами, думали різними мовами та ненавиділи за це один одного.

Якось Чарльз Блісс ішов вулицями Шанхаю і дивився вивіски. Він відчув, що розуміє їх німецькою мовою. Не китайською, а саме німецькою. Таке осяяння змусило його сісти за створення «Всесвітнього письма». В 1942 японці захопили Шанхай і створили в ньому гетто для таких, як родина Блісс. Фотобізнес зачинився. Але Чарльз придумав свій рецепт соусу, який почав продавати іншим біженцям, і сім'я могла з цього жити. У 1946 році після війни Чарльз з дружиною емігрував до Австралії, в якій одразу взявся пропагувати власний винахід — «Семантографію».



Навіть тритомник видав. Однак належного інтересу ця система не викликала, тоді ще світ не був готовий до його ідеї. Схвальний відгук, щоправда, Блісс отримав. Видатний філософ, математик, засновник аналітичної філософії, Нобелівський лауреат Бертран Рассел дуже позитивно відгукнувся про систему письма, зауважуючи, що вона стане корисною для людства. І таки стала. Семантографія, або Блісімволіка, є штучною мовою, побудованою на ідеографічному письмі і складається з сотень базових символів.



Кожен символ має конкретне значення. А при поєднанні двох таких символів створюється третій, який має своє конкретне значення. Особливістю блісимволів є те, що вони не прив'язані до звукового відтворення, тому безвідносні до мов світу. І є універсальними. Коли ж у шістдесятих роках туризм набув особливої популярності у світі, семантаграфія Блісса стала затребуваною. Знаки в аеропортах, на станціях, дорогах, готелях, ресторанах вимагали єдиної для всіх народів системи, тоді й звернулися до Блісімволіки. А ще наприкінці шістдесятих канадський Центр дітей з інвалідністю розробив на основі системи знаків Чарльза Блісса навчальний курс для дітей із церебральним паралічем.



Діти легше запам'ятовували знаки, ніж звичні літери, а тому легше адаптувалися до читання та покращували мислення. Чарльз, дізнавшись про це, вирушив до Канади, щоб наочно переконатися у користі семантографії. Однак був розчарований, бо побачив, що фахівці Центру зовсім інакше застосовують його систему, ніж це було задумано. А це вже, на його думку, порушувало і авторський задум, і авторські права. З того часу розгорнулася справжня війна між ним та дитячим центром.

Лише за 10 років дві сторони пішли одна одній на зустріч. І конфлікт нарешті було вирішено. Центр отримав дозвіл від автора використовувати Блісімволіку з реабілітаційною метою за умови, що дотримуватиметься основних принципів системи. Досвід канадського центру згодом перейняли інші реабілітаційні установи по всьому світу. До речі, Чарльза Блісса у 1969 році австралійський політик, а згодом міністр охорони здоров'я, Дуглас Єверінґен висунув на Нобелівську премію миру, бо вважав, що винахідник своєю працею робить усе можливе, щоб об'єднати та примирити народи. А 1976 року Блісс отримав Орден Австралії.

13 липня 1985 року серце Чарльза Блісса зупинилося. Його прах разом з прахом дружини, яка померла 1961 року, розвіяли на узбережжі Куґі у Тасманському морі. У будинку Блісса над ліжком завжди висіли дві рамки, в одній — нацистський нарукавник, у другій — вирізка з німецької газети, в якій була фотографія шеренги ув'язнених концентраційного табору, які несли лопати. І тягнеться ця шеренга до обрію. Цими речами Блісс нагадував собі, що неважливо, як зараз важко, вже ніщо не буде важчим за те, що було тоді.

---

© знайдено в мережі