Чому смаки змінюються з віком

Вчені з Великої Британії з'ясували, що одні продукти ми починаємо визнавати після 20 років, а інші - лише після 30. Виявляється, смаковими вподобаннями керують цікаві механізми.



Дослідження, спонсоровані британською компанією-виробником продуктів Butterkist, дозволило скласти список «дорослої їжі», смак якої ми починаємо цінувати з віком. Як не дивно, розширити гастрономічний кругозір дозволяє зовсім не поступовий розвиток смакових рецепторів, а навпаки, їх згасання.

Діти народжуються з 30 000 смакових рецепторів у роті і природною тягою до солодкого: справа в тому, що грудне молоко насичене цукрами і жирами. Гострота сприйняття дозволяє малюкам смакувати навіть самі невиразні страви, наприклад, пюре з брокколі або кабачки на пару. А продукти з незвичайним смаком - від гострих соусів до пряних овочів - діти зазвичай терпіти не можуть.

З віком смакові рецептори поступово відмирають, і приблизно після повноліття їх залишається лише третина від початкової кількості. Саме це дозволяє нам насолоджуватися пікантними стравами. Опитавши 1950 дорослих людей, дослідники склали список з 20 продуктів, які більшість з нас починають любити тільки в зрілому віці.

З часником і цибулею в стравах ми миримося в 20 років, а шпинат, перець і баклажани багато хто вперше пробує в 21 рік. Пармезан і голубий сир починають здаватися смачними тільки до 22 років, а спаржа й авокадо - до 23. Більшість з нас пробують сир брі та устриці не раніше 24 років, оливки - в 25. Козячий сир вінчає цей список - його починають їсти не раніше 28 років. У число «дорослих» продуктів також потрапили мідії, соус чилі, макрель, соус каррі, корнішони, квасоля та хрін.

Вчені також з'ясували, що найкращий спосіб спробувати нову страву - скуштувати її за компанію з друзями. А багато продуктів, що здаються занадто екзотичними, «на ура» йдуть під час подорожей і потім залишаються в щоденному меню. Втім, змусити себе їсти все неможливо: у кожної людини в середньому є два продукти, які він не спробує навіть під страхом смертної кари.

Автор: Наталія Іншакова

---

© за матеріалами