10 солодощів, які були придумані в далекому минулому

Коли мова заходить про солодощі з минулого, більшість чомусь уявляє собі цукрових півників на паличках. Але насправді солодощі існують вже не перше тисячоліття. Вони були відомі в різних культурах і були зовсім не такими примітивними, як може здатися.




Для багатьох людей йорданський (зацукрований) мигдаль є синонімом весілля, оскільки ці ласощі історично зустрічається на весіллях на всьому Заході і Близькому Сході. Кажуть, що поєднання гіркого мигдалю і солодкого цукру символізує гірку природу як шлюбу, так і самого життя.

Мигдаль, покритий медом, люди використовували ще в 177 році до нашої ери в Стародавньому Римі. У середньовічні часи, коли цукор став більш доступним в Європі, кондитери почали використовувати його замість меду, щоб покривати мигдаль.

Процес приготування виглядає так: мигдаль висипають в каструлю з розтопленим цукровим сиропом. Поки мигдаль падає на дно, він повністю і рівномірно покривається сиропом, який кристалізується і твердне в тонку оболонку. Передбачається, що цей метод був розроблений на північному сході Франції на початку XIII століття.




Згідно з деякими джерелами, вперше зефір з'явився в 2000 році до нашої ери в Стародавньому Єгипті. Однак древньоєгипетська версія майже не нагадувала сучасний маршмеллоу. Спочатку ці ласощі робили з одного з видів рослини мальва, яка росте в болотах. Єгиптяни змішували сік (точніше, клейку речовину) цієї рослини з горіхами і медом, щоб зробити частування для фараонів і знаті.

Корінь рожі продовжував використовуватися в 1800-х роках для приготування смачних солодощів. Він також використовувався в медицині, особливо для заспокоєння кашлю і ангіни через його протизапальну дію на слизові оболонки. Сьогодні для загущення маршмеллоу використовується желатин.




Подібно до зефіру, лакриця також веде своє походження від кореня і має тривалу історію використання в якості лікарського засобу через її протизапальні ефекти. Перші згадки про лакрицю можна знайти понад 2600 років тому на деяких кам'яних табличках з Багдаду, де ассирійці використовували лакричник (корінь солодки) для лікування болю в стопах.

Протягом всієї історії корінь солодки використовувався через свої лікувальні властивості у всьому світі від Китаю до Нідерландів і Єгипту, де він був знайдений в гробниці фараона Тутанхамона. Його назва походить від грецького слова glycyrrhiza («солодкий корінь»). Корінь солодки містить природне солодке з'єднання, гліциризин, яке в 50 разів солодше, ніж цукор.

Тим не менш, деякі вважають, що його аромат приховується, якщо солодку змішувати з великою кількістю цукру. Практика створення з кореня солодки цукерок виникла в Голландії в XVII столітті. Що цікаво, до цього часу більше однієї п'ятої всіх цукерок, що продаються в Нідерландах, є тією чи іншою різновидністю лакриці.




Вважається, що італійські ласощі туррон у вигляді світлої нуги або темної ламкої карамелі (і те, і інше вкрите горіхами) існують з часів середньовіччя. Традиційно для м'якої версії з нугою яєчні білки і мед збивають на теплій водяній бані протягом семи годин, перш ніж сплюснути туррон на робочій поверхні і нарізати його.

Твердий і крихкий туррон виготовляється просто з цукру, води і горіхів (найчастіше мигдалю). Деякі історики вважають, що туррон походить від іспанських ласощів, які були завезені в Іспанію арабськими іммігрантами. Інші вважають, що він веде своє походження з Древньої Греції або Риму.




Лукум - це назва для солодощів, які англійці назвали «турецьке захоплення». Хоча лукум не такий старий, як деякі інші ласощі в цьому списку, він існує вже майже 300 років. Виготовляється він з цукру з додаванням крохмалю. Потім лукум розрізається на кубики або шматки і посипається великою кількістю крохмалю, цукрової пудри або кокосової стружки.

Також можуть додаватися горіхи. Лукум традиційно подається з рожевою водою, а іноді з лимонною або м'ятною водою. Сьогодні його часто їдять разом з турецькою кавою. Кулінарний «предок» лукума - це солодощі «кесмен», вироблені з вареного виноградного соку, який потім загусає і розрізається на шматки.




Найбільш ранні інструкції з виготовлення «пряжі з цукру» (сьогодні її називають цукровою або солодкою ватою) представлені в книзі 1769 року «Досвідчена англійська домогосподарка». Тоді процес приготування був дуже складним, але він був значно спрощений з винаходом першої машини для виробництва вати, яка була запатентована в Америці в 1899 році. До цього цукрова вата використовувалася головним чином для прикрашання їжі, а не як самостійна страва.




Лавашак - це тонка згущена і висушена маса з варених фруктів (на кшталт жорсткого мармеладу), походження якого сягає часів Першої Перської імперії. Зазвичай використовуються такі фрукти як вишня, сливи, абрикоси і персики, при цьому цукор не додається взагалі. Хоча зазвичай лавашак після варіння сушиться на сонці, сьогодні для прискорення процесу використовують також піч.




Є багато культур, які змагаються за честь створення цих класичних ласощів. Вік халви датується деякими істориками 3000 р н. е., а інші кажуть, що вона, швидше за все, виникла в XII столітті.

Так чи інакше, цей близькосхідний кондитерський виріб має довгу історію. Оскільки халва поширилася по всьому світу, вона стала відомою під різними назвами і в різних варіаціях. Найчастіше це розсипчаста «цеглинка» з подрібненого і підсолодженого насіння кунжуту.




Подібно до халви, на лаври створення марципану претендують кілька народностей. Можливо, правда полягає в тому, що в багатьох різних місцях на Землі незалежно одна від одної групи кондитерів винайшли цю привабливу суміш подрібненого мигдалю і цукру.

Одна історія походження розповідає про іспанських черниць, які під час війни в 1212 році залишилися без їжі і змішували в монастирі єдині інгредієнти, що залишилися у них, - мигдалеве борошно, цукор і воду.

Марципан користується популярністю у всьому світі донині. Його можна використовувати в якості начинки для ряду солодощів або ж можна «відливати» з нього солодкі фігурки у вигляді мініатюрних фруктів, овочів і тварин.

10. Амезайку «водна цукерка»


Амезайку - мистецтво виготовлення цукерок у вигляді реалістичних скульптурок, яке практикується в Японії з вісімнадцятого століття. Шматок ірископодібної речовини mizuame («водна цукерка»), надівається на паличку і нагрівається так, що стає податливим.

Потім художники амезайку використовують різні інструменти для «виліплювання» цукерки у вигляді тварини. Виглядають ці творіння просто приголомшливо. На жаль, амезайку зустрічається все рідше в Японії.

---

© знайдено в мережі